Джеймс Олдрiдж

Акуляча клiтка

(Останнiй дюйм - 2)

Переклад з англiйської В.Гнатовського

Росiйською мовою вперше надруковано в журналi "Огонек", No 81, 1959 р. Українською - в збiрцi Дж. Олдрiджа "Наодинцi з акулами", Київ, "Молодь", 1960. Передруковується звiдти.

Втратити руку чи ногу - значить мигцем заглянути у вiчi смертi.

Уявiть собi, що рука, на якiй ви носили браслет з годинником, десь перетворюється на порох, а нога з рiдними i звичними жовнами згоряє дотла... Всьому, що залишилося вiд вашого тiла, нестерпно з цим миритись.

Бен Амiно втратив лiву руку - вiд самого лiктя: її зжерла акула. Акула кинулась на нього в далекiй єгипетськiй бухтi Червоного моря, де вiн знiмав пiд водою фiльм для американської кiнокомпанiї, i перетворила Бена у криваве мiсиво. Тiльки дивом пощастило йому вибратися на гребiнь коралового рифу. Але ще бiльше диво учинив його син Девi: на маленькому лiтаку "Остер" вiн долетiв з непритомним, покалiченим батьком до Каїра.

Мало того, що Девi перехвилювався по дорозi до лiкарнi за пораненого батька, - десятирiчний хлопчик пережив немало страшних хвилин, уперше в життi ведучи лiтак.

- Бiдний хлопчина!

Бен, зцiпивши зуби, повторював цi слова, хоч нi разу не вимовив їх уголос в присутностi сина.

Бен був рiзкий та до того ж i не дуже добре розумiв дитину; тiльки в лiкарнi, вже опам'ятавшись, вiн усвiдомив, яку витримку проявив хлопець, щасливо доставивши його до Каїра. А Девi стояв бiля постелi Бена i сердився, що батько примусив його пережити таке випробування.

- Здорово все це в тебе вийшло! - слабким голосом промовив Бен, поглядаючи на сина з якоюсь несмiливою надiєю.

Девi нiчого не вiдповiв. Бен зрозумiв: нелегко буде зламати перепону, що вiддiляє його вiд сина, i стати вдячливим батьком, який шукає прихильностi своєї дитини, а не тiєю вiдчуженою i дратiвливою людиною, якою звик бачити його Девi.

- Цього разу, - сказав Бен хлопцевi, - я зроблю спецiальну клiтку.

- Яку? - неприязно перепитав Девi, не показуючи, як вiн ставиться до намiру батька повернутися в Акулячу бухту.

- Звичайно, залiзну! - як завжди нетерпляче огризнувся Бен.

Але вiн тут-таки постарався це загладити. Йому треба навчитися розмовляти iншим тоном, хоч сорокарiчнiй людинi й нелегко раптом заговорити лагiдно, якщо вона нiколи цього не вмiла.

- Клiтка маленька, така, щоб можна було стати на повний зрiст пiд водою i без будь-якої небезпеки знiмати звiдти акул, - пояснив Бен. - Ти всерединi, а вони зовнi. Таку клiтку мав на своєму суднi Кусто. Але моя повинна бути значно меншою i легшою: її ж доведеться перевозити невеликим лiтаком.

- А як же ти лiтатимеш з однiєю рукою? - запитав Девi.

- Менi ж вiдрiзали лiву руку, - вiдповiв Бен. - А для "Остера" вона не потрiбна. Керувати я можу i правою. Це - найголовнiше...

- Хто ж тобi дозволить лiтати з однiєю рукою?

- Нiхто не знає, - сказав Бен. - Адже минуло вже вiсiм мiсяцiв. А з лiтаком тодi нiчого не сталося. Звiдки їм знати, що я втратив руку? Наступний медичний огляд тiльки в листопадi, а на той час нас уже давно не буде в Єгиптi. Лiтак я зможу дiстати, навiть коли в мене протез... Нiхто нiчого й не подумає...

Вiн удавав, наче все йде як по маслу, i раптом зрозумiв: Девi, навпаки, старається переконати його, що їм доведеться скрутно.

Девi не хотiв повертатися в Акулячу бухту. Вiн боявся знову побачити, як батько, покалiчений i весь у кровi, пiднiмається з моря. Хлопець не хотiв згадувати, як це страшно тягнути батька в лiтак, запускати машину, пiднiмати її в повiтря, вести по курсу, вiдшукувати аеродром i, нарештi, робити посадку серед величезних повiтряних кораблiв, стараючись не розбитися вщент.

- Цього разу, - запевнив Бен, терпляче переборюючи спробу Девi заховатись у свою шкаралупу, - нещасного випадку бути не може. Обiцяю тобi...

Як можна було це обiцяти? Але що ж йому лишалося робити?

Бен ще й сам не знав, що робитиме. Знiмаючи останнiй раз пiд водою фiльм про акул для компанiї "Комершл фiлм", вiн сподiвався, що на заробленi грошi зможе повезти сина додому i влаштувати його там у пристойну школу чи найняти когось, хто його доглядатиме. Але вiсiм мiсяцiв перебування в лiкарнi, лiкарi i плата за квартиру, поки вiн хворiв, з'їли всi заощадження. У нього не лишилося грошей навiть на проїзд до Нью-Йорка чи Бостона, де йому з хлопцем треба прожити кiлька мiсяцiв, поки знайдеться робота для колишнього льотчика з однiєю рукою, зате без дружини.

- Хочеш поїхати зi мною i подивитись, як роблять клiтку? - запитав вiн у сина.

- Хочу, - тихо вiдповiв Девi.

- Ну, ходiмо! - з удаваною бадьорiстю запропонував батько.

* * *

Бен накидав креслення клiтки i умовив мiсцевого коваля з великої авторемонтної майстернi спробувати зробити її. Грек-десятник дав дозвiл (заховавши в кишеню фунт стерлiнгiв), а коваль-египтянин iз своїм помiчником - вiн був молодший за Девi, якому вже сповнилось одинадцять рокiв, - взявся кувати з кутового залiза i смуг м'якої сталi чотири стiнки клiтки.

- Дверi краще зробити вгорi, - сказав коваль, приварюючи стальнi смуги до кутового залiза на промасленiй пiдлозi гаража.

- У водi менi може забракнути сили її вiдчинити, - заперечив Бен, пiднявши над головою свої пiвтори руки i вдаючи, що штовхає ними кришку.

- Але цi дверцята надто великi, бачите, якi вони довгi, - знизав плечима коваль. - 3 ними нелегко буде впоратись.

- Нiчого, якось дам раду, - наполягав Бен.

Вiн спробував пояснити свiй задум Девi, але син, здавалося, слухав з такою байдужiстю, що Бен замовк i дав можливiсть йому самому дивитись, як iде робота. Бен не раз помiчав, що хлопець дуже спостережливий, але терпiти не може, коли його учать.

Сам вiн уважно стежив, щоб усе було як слiд: як коваль рiже метал, зварює його i просвердлює отвори, - але поступово льотчика почала цiкавити не клiтка, а зовсiм iнше. Його увагу привернуло ставлення високого смуглявого коваля до свого помiчника - десятирiчного хлопчика-араба.

Цей маленький обiрваний єгиптянин, якого звали Махмудом, був одягнений у синю спецiвку, таку замащену залiзним пилом i маслом, що вона стала схожа на iржавий панцир. Його ноги були надто малi для стоптаних двопудових черевикiв, у яких вiн човгав по кузнi; працюючи мов справжнiй майстровий, вiн не промовляв жодного слова.

Пiдмайстер був з нього чудовий, хлопець точно знав, куди i в яку секунду пiдкласти стальну смугу, не чекаючи, щоб йому про це сказали; коваль працював, наче хiрург, якому прислужує добре навчений асистент.

- Не так! - гримнув коваль i вiдкинув убiк зубило.

Цього разу хлопчина схибив i подав не те, що треба.

Коваль почав лаяти свого помiчника, i це не сподобалось Бену. Але хлопець терпляче змовчав i кинувся до крана, щоб налити води в жерстянку, куди коваль занурив гарячi свердла. Повертаючись назад, хлопець спiткнувся i облив коваля брудною водою; той обернувся i дав йому потиличника.

- Ану, тихше!.. - сказав Бен.

Коваль глянув на Бена. Вiн був удвоє вищий за льотчика i зовсiм не злякався сердитого окрику.

- Та хлопчина ж ледачий, - засмiявшись, вiдповiв вiн по-англiйськи.

Хлопчик усмiхнувся. Коваль поклав йому на плече важку руку i, потримавши трохи, легенько пiдштовхнув малого уперед, наказавши йому вийняти тупе свердло з дриля i замiнити його новим.

Бен усе зрозумiв i швидко глянув на свого сина, щоб перевiрити, чи зрозумiв той. Але Девi був потайливим хлопцем i дуже рiдко показував, що в нього на душi, правда, крiм тих випадкiв, коли його огортав страх.

- Ну, як тобi подобається клiтка? - запитав у нього Бен.

- А ти зможеш поставити її пiд водою?

- Знизу почеплю вантаж i прив'яжу боковi стiнки до корала, - вiдповiв Бен.

З трiском зламалося свердло; коваль почав шукати iнше в ящику з iнструментами, а Махмуду наказав тим часом приварити прути дверцят. Бен i Девi дивилися, як хлопець запалює ацетиленову лампу, роздуваючи сине полум'я, i, надiвши потрiсканi окуляри, приварює хрест-навхрест стальнi смуги до дверної рами.

- Приварюй мiцно! - попросив хлопчика Бен.

- Jowa, ay Bey [Гаразд, друже (араб.)], - вiдповiв той.

Бен усе-таки не спускав з нього очей, стежачи, щоб прути були приваренi надiйно. Вiн стояв бiля маленького єгиптянина, але раптом помiтив, що Девi демонстративно вiдiйшов убiк. Подивившись на спину сина, Бен збагнув, що той хоче показати свою солiдарнiсть з маленьким арабом, який дуже добре вмiв приварити прути й без вказiвок старших.

* * *

Клiтка була готова, тепер лишалося перевезти її на маленькому найманому лiтаку, не злякавши при цьому його власникiв. Чим менше вони знатимуть про цю дивну залiзну клiтку, тим краще. Навiть розiбрана, вона була надто громiздка, щоб вмiститись у фюзеляжi "Остера".

Був єдиний спосiб - прив'язати її зовнi вздовж фюзеляжу. Але це треба було зробити дуже акуратно, бо iнакше клiтка могла зсунутись пiд час польоту i це призвело б до аварiї.

На невеликому аеродромi у Бена були друзi серед єгиптян-механiкiв; i одному з них, якого звали Саламом - за те, що вiн завжди промовляв: "Ya Salaam!" ("боже милостивий!"), про що б не говорили: чи то про вдалий полiт, чи, навпаки, про серйозну катастрофу, - Бен пояснив, що йому потрiбно.

- Ya Salaam! - сказав Салам, подивившись на клiтку. - З цiєю штукою на "Остерi" не полетиш.

- Чому? - запитав Бен. - Таку вагу машина пiднiме легко.

Салам покрутив головою, показуючи на легкий трубчастий фюзеляж.

- Пiд час польоту вони повиннi зберiгати еластичнiсть, - пояснив вiн. Якщо ви до них прив'яжете металеву клiтку, буде надто велике навантаження на хвiст... Ya Salaam!

Вiн вважав, що Бену, можливо, й пощастить долетiти, але конструкцiю лiтака буде послаблено. Це небезпечно.

- В ангарi стоїть "Бiчкрафт". Вiн для цiєї справи значно кращий.

"Бiчкрафт" - мiцний, сильний американський лiтак з потужним двигуном. Машину купили єгиптяни у нафтової компанiї, де ранiше працював Бен. У "Бiчкрафтах" i "Фейрчальдах" вiн возив над єгипетською пустелею геологiв, а тепер цi лiтаки були старi й доживали свiй вiк в ангарах.

- От сюди, зрозумiло? - сказав Салам, показуючи мiсце пiд фюзеляжем одного з "Бiчкрафтiв".

Бен згадав, що там угвинчено чотири болти для того, щоб прив'язувати лiтак до кiлкiв у пустелi пiд час сильного вiтру.

- Чудово! - зрадiв вiн.

Салам вiдсунув панель у заднiй частинi фюзеляжу ї показав, куди можна прикрiпити ще два болти, щоб пiдв'язати клiтку.

- А мотор справний? - поцiкавився Бен. - Пригадую, з нього мастило текло, як iз сита.

- Годин на двадцять вистачить, а в мене в дуже важке мастило.

З Саламом не пропадеш, i Бену здавалося, що вiн уже напiвдорозi до мети.

* * *

Ще коли Бен працював у Канадi, йому частенько доводилось лiтати на невеликих лiтаках, перевозячи громiздкi частини гiрничого устаткування, пiдв'язанi до фюзеляжу. Але у старого "Бiчкрафта" розхиталося управлiння, i мотор втрачав компресiю вже на зльотi; Бену здавалося, що вiн летить не на лiтаку, а на самiй залiзнiй клiтцi.

- Все гаразд? - запитав вiн у Девi,

Хлопець був блiдий, i батько не знав, чи це вiд повiтряних ям над пустелею, вiд природженого страху перед лiтаком, чи вiд передчуття небезпеки, яка чекає на них в Акулячiй бухтi.

- А вище ти не можеш пiднятися? - спитав Девi. - Туди, де немає ям?

Це вже було досягненням. Хлопець нарештi про щось запитав.

- Я й так лiзу вгору скiльки можу, - вiдповiв Бен, стараючись перекричати не дуже сильний гуркiт старенького мотора. - Клiтку прив'язано надто близько до носа...

Нiс у "Бiчкрафта" й так був надмiру важкий, навiть з додатковим вантажем на хвостi. Бен ще одвiв ручку назад, але протез на лiвiй руцi зразу ж уп'явся в живе м'ясо. Доводилося весь час держати машину в рiвновазi; досить було одвести ручку надто далеко - нiс задирався i лiтак втрачав управлiння.

- В кишенi у мене леденцi, - сказав Бен. - Вiзьми їх собi.

Девi залiз у кишеню батькової сорочки i вийняв пакуночок леденцiв. Один леденець вiн засунув Бену в рот (той не мiг вiдпустити ручку). I зробив це, як помiтив Бен, з власної волi.

- Тебе нудить? - запитав батько.

Девi похитав головою, i Бен зрозумiв, що не повинен був про це питати. Запитання, мабуть, нагадало минулий полiт, коли Девi дуже нудило. Але цього разу Бен дав йому таблетку аерону.

- Хочеш спробувати? - запропонував Бен, кивком показуючи на ручку.

Девi знову хитнув головою i подивився на батькiв протез, вiн був з алюмiнiю, а кисть руки - з якогось легкого сплаву, вкритого шкiрою. Там, бiля лiктя, де штучна рука з'єднувалась iз справжньою, утворилася свiжа рана, з якої виступила кров. Вигляд кровоточивої рани примусив Девi глянути батьковi у вiчi; вiн не розумiв, як той може терпiти такий бiль, але Бен вiдповiв йому спокiйним поглядом.

- У мене таке вiдчуття, наче я веду важкий товарний поїзд! - прокричав Бен.

Вiн удавав, що йому легко, але насправдi йому здавалось, що вiн несе лiтак на витягнутiй хворiй руцi i вона вже втрачає останнi сили.

- Ось вона! - з полегкiстю промовив Бен, коли серед десятка тисяч бухт уздовж оголеної зеленої межi пустелi й моря з'явилася їхня бiла бухта.

Бен дiзнався про неї вiд одного єгипетського гiдробiолога: той казав, що тут було повно i акул, i велетенських скатiв. Цю бухту теж називали Акулячою, як i всi iншi, i вона теж являла собою вигнуту гряду неприступного коралового рифу, вправлену в безлику пустелю. Сюди можна було дiстатись або з моря, або на легкому лiтаку.

- Ну, тепер держись! - гукнув Бен, коли вони почали знижуватись. - Вiн буде пiдстрибувати...

Пiдiйти до бухти було легко. Та тiльки-но вони спустилися нижче, як пiщана поверхня берега перестала здаватися рiвною смужкою пустелi, й на нiй з'явилося безлiч купин.

Лiтак торкнувся землi, внизу у нього щось перемiстилось, i його так занесло, що вони мало не перекинулись. Почувся сильний трiск у фюзеляжi, i їх штовхнуло: пробило задню стiнку кабiни. Лiтак пiдскочив i зупинився, але внизу знову щось затрiщало.

- Ти не забився? - спитав Девi батька. - Що сталося?

У Бена мало не вирвало протез, коли ручка подалася вперед, i йому, видно, було дуже боляче. Вiн щосили смикав ремiнцi, якими протез був прив'язаний до руки, гарячкове стараючись звiльнити закривавлену куксу вiд металу й шкiри, що душили її.

- Ах, будь ти проклята! - сердито бурмотiв вiн. - Краще не мати нiякої руки!

Бен лаявся, поки випадково не побачив обличчя сина. Тодi вiн схаменувся i затих. Але, прочитавши в очах у хлопчика вже вiдомий йому жах, Бен запитав себе, чи правильно вiн зробив, узявши дитину туди, де вона вже раз натерпiлася стiльки страху. Проте з самого початку цей полiт здавався йому необхiдним для них обох. Бен був людиною простою i труднощi на своєму шляху вмiв переборювати тiльки наполегливiстю.

- Нiчого, загоїться, - сказав вiн Девi й вискочив з кабiни, щоб подивитись, чи дуже пошкоджено лiтак.

Поломка була незначна. Край залiзної клiтки зрiзав великий виступ корала над пiском. Цей шматок корала i пробив з таким трiском фюзеляж. Якби корал не був так акуратно зрiзаний, вiн мiг би проломити хвiст лiтака i зовсiм його понiвечити.

- Дрiбницi! - вигукнув Бен, який нiколи не втрачав самовладання. Фюзеляж ми полагодимо...

Девi зразу ж пiдiйшов до води, занурив гаряче обличчя у море, змочив чубчика i шию.

- Ех ти, бiдолаха! - знову пожалiв хлопця Бен.

Але вiн зразу ж подолав у собi це почуття. Жалiсть до сина не допоможе їм обом.

* * *

Залiзна клiтка трохи погнулася вiд удару об корал, але за допомогою мовчазного Девi Бен до обiду зiбрав її.

Вони чекали заходу сонця, лежачи пiд лiтаком. Потiм закрiпили болтами стiнки клiтки. Девi вставляв болти, а Бен загвинчував їх здоровою рукою, озброєною гайковим ключем. Дверцята почепили на завiси, коли вже зовсiм смеркало.

- Ну, другу руку вони менi крiзь цi прути вже не вiдкусять, - смiявся Бен, милуючись клiткою.

- Ти надiнеш пiд воду протез? - запитав Девi.

- Нi. З ним гiрше, нiж зовсiм без руки, - вiдповiв Бен.

Вiн не признався, що все одно не змiг би надiти протез на вiдкриту рану.

* * *

Вони переночували пiд лiтаком, але цього разу Бен передбачив усе, що могло знадобитися синовi: лимонад, печиво i навiть компот; вони їли його руками, а Бен у цей час розповiдав хлопцевi, як розпiзнавати сузiр'я у Схiднiй пiвкулi.

Девi i взнаки не давав, що йому це цiкаво, але Бен вiдчував: син слухав його з захопленням.

Рано-вранцi Бен розвiдав, куди зручнiше опустити клiтку, але котити її по пiску до краю рифу було зовсiм не легко.

- Краще взуй черевики, - порадив Бен хлопчиковi, що поранив ногу.

Сам Бен ще не звик до того, що вiн однорукий, i вже був дуже роздратований на той час, коли клiтку можна було спустити через край рифу в прозору глибiнь на двадцять футiв. Девi допомагав йому. Вiн мовчки виконував усе, що наказував батько, i нi разу не взявся що-небудь зробити з своєї волi, як це звичайно буває з усiма хлопцями.

- Коли я скажу тобi: штовхай, - ти вже не шкодуй сили, - звелiв йому Бен, - i зразу ж тiкай убiк, щоб не заплутатись у вiрьовцi...

Вiн прив'язав до верхньої частини клiтки чотири кiнцi. Тепер вона не зможе повалитись набiк i пiде вниз стiйма.

- Штовхай! - крикнув Бен.

Обидва сапали i ковзались, та ось нарештi клiтка перевалилася через край рифу.

- Вiдiйди! - гукнув Бен.

Але Девi вже встиг вiдскочити. На кiлках, забитих у прибережний пiсок, натягнулася вiрьовка, i клiтка повисла пiд водою. Бен надiв маску i впiрнув, щоб оглянути її.

- Здається, все гаразд, - сказав вiн, вийшовши на берег пiсля того, як встановив клiтку на днi. - Тепер я прив'яжу її до коралового рифу, i на цьому кiнець.

Бен помiтив, що Девi вже нап'яв брезент, пiд яким вони могли провести час у найбiльшу спеку. Хлопець устиг перетягнути на берег i частини маленького компресора для наповнення повiтрям акваланга, отож Бену лишалося тiльки його зiбрати.

"Нарештi у мене з хлопчиною справи пiшли на лад", - вирiшив Бен.

Вiн не пам'ятав, щоб Девi коли-небудь ранiше випереджав його бажання, i подумав про арабського хлопчика, який так майстерно вгадував думки коваля.

- Як тобi сподобався той арабський хлопчина? - поцiкавився Бен.

- Скiльки вiн заробляє за тиждень? - запитав у свою чергу Девi.

- Небагато, - вiдповiв Бен, здивувавшись одвертiй практичностi сина. Кiлька пiастрiв у день.

Та хiба всiм дiтям не притаманна груба практичнiсть, тодi як бiльшiсть дорослих безнадiйно сентиментальнi?

Камера для пiдводних зйомок, яку прислала Бену кiнокомпанiя, знiмала на тридцятип'ятимiлiметрову плiвку. Пiдводнi зйомки й були метою цiєї маленької експедицiї. Компанiя платила до п'яти тисяч доларiв за тисячу футiв добрих кадрiв з акулами i ще тисячу доларiв за кадри з велетенськими скатами.

Бен опустив на вiрьовцi важкий кiноапарат у воду, потiм надiв акваланг.

- Якщо хочеш, можеш лягти на край рифу i дивитись, - звернувся вiн до Девi й показав, як треба розплататись у мiлкiй водi за гребенем корала, зануривши обличчя в воду над самою глибiнню.

- Знаю, - кинув Девi,

- Тiльки не пiрнай.

Бен захопив iз собою запасний акваланг. Вiн уже навчив Девi пiрнати у невеличкiй затоцi, захищенiй рифом, що перетинав доступ акулам. Девi був добрим плавцем i легко освоїв апарат.

- Що ти робитимеш, поки я буду пiд водою? - запитав Бен.

- Читатиму, - сказав Девi i вийняв з рюкзака книжку.

Бен глянув на неї i посмiхнувся. Це була одна з тих книжок, якими так захоплюються англiйськi хлопчики, - пригоди хороброго льотчика, що бився у Пiвнiчнiй Африцi з арабами.

- Тобi вона подобається?

- Подобається, - нiяково вiдповiв Девi. - Вона з шкiльної бiблiотеки.

Може, саме це й робило книжку такою привабливою. Бен подумав, що його син бiльше англiєць, нiж американець. Девi не пам'ятав Америки i ходив у Каїрi до англiйської школи. Навiть вимова у нього була швидше англiйська, нiж американська. Англiйське виховання, мабуть, i пояснювало те, що вiн був таким стриманим i практичним.

- Я ненадовго, - сказав Бен i занурився у воду, держачись за вiрьовку.

Опинившись пiд срiблясто-блакитною поверхнею моря, Бен подивився, чи не привернула уваги акул його принада з ослячого м'яса. Тоненькi червонi струмочки кровi сочилися з м'яса в прозору воду коралового моря. Хмари дрiбних рибок зацiкавлено розглядали принаду, але великої риби не було й близько. Бен опустив кiноапарат на саме дно i, заходячи в клiтку, зрадiв iз своєї вигадки. Тут йому нiщо не загрожувало, а знiмати акул звiдси було дуже зручно. Вiн зачинив дверцята клiтки i став чекати.

* * *

Бену довелося чекати й тодi, коли вiн спустився вдруге пiд воду пiсля обiду. Як i завжди, акули з'явилися зненацька, не знати й звiдки. Хвилину тому їх ще не було, а ось, не встиг вiн i оком змигнути, як одна з них уже тикає носом у осляче м'ясо. Поки Бен наводив кiноапарат, поруч з нею з'явилося ще двi; одну з них, плямисту, акулу-кiшку, супроводили двi смугастi риби-пiлоти, що плавали над виступом її носа. Бен приладнав камеру до стiнки клiтки й натиснув спуск. Ближча акула кинулася геть. Вони ще не покуштували кровi. Покуштувавши її, акули зразу стають смiливiшi. Бен знову став чекати.

Його не бентежило те, що вiн ще раз опинився в оточеннi цих страховищ, вiд яких зазнав стiльки лиха. У клiтцi вiн почував себе цiлком безпечно. Але Бен виразно вiдчув бiль у руцi, куди минулого разу вп'ялися зуби акули. Болiло в тiй частинi руки, якої вже не було.

"Останнiй раз, - сказав вiн сам собi. - Останнiй хiд - i бiльше не гратиму. Треба подумати й про хлопця..."

Бен i сам вважав, що надто вже добре вмiє пристосуватись до обставин. Це корисно, коли лiтаєш над канадськими лiсами, i при такiй безладнiй роботi, яку йому доводилось виконувати в Єгиптi. Оглядаючись назад, вiн зрозумiв, що вмiння пристосуватись стало його другою натурою. Та й як iнакше мiг би працювати й навiть просто вижити такий льотчик, як вiн? Проте не можна будувати на цьому життя людинi, якiй треба ростити сина. I, поглядаючи на шершаву шкiру акули, що була вiд нього на вiдстанi якихось шести футiв, Бен вирiшив, що доведеться про це добре помiркувати у вiльний час. Йому зовсiм не хотiлося, щоб Девi рiс таким, як вiн.

Двi акули кинулись на м'ясо, а потiм безстрашно пропливли повз клiтку. Бен нацiлив на них об'єктив.

- Ну, мене ти не схопиш! - сказав вiн, коли одна з акул вернулася, щоб подивитись на нього. - Дзуськи!

Тепер у Бена був багатий вибiр: перед ним плавало п'ять чи шiсть акул. Деякi з них належали до породи акул-велетнiв, двi були плямистими "кiшками". Одна лежала на днi великої пiдводної скелi мертвого корала, в тому самому мiсцi, де вiн сподiвався побачити скатiв. До цiєї скелi Бен прикрiпив розчалку, що держала клiтку.

"Тiльки не поспiшай!" - у думцi сказав вiн сам собi.

Йому завжди хотiлося знiмати дуже короткi шматки. Вiн пiдтримував камеру обрубком руки. Було боляче, але якось виходило. Раптом одна з акул-велетнiв зухвало наблизилась до клiтки i, вiдпливаючи, вдарила по нiй хвостом.

Клiтка нахилилась назад, потiм уперед i мало не перекинулась на бiк; її тримали вiрьовки, якими Бен прив'язав клiтку до коралового рифу. Вiн почекав, доки клiтка перестала хитатись, i вирiшив, що вже годi. До того ж у камерi кiнчилася плiвка.

- Ще раз, i все, - сказав вiн Девi, випливши на поверхню.

- Чому акула вдарила по клiтцi? - запитав Девi.

Вiн усе бачив зверху, але Бен ухилився од вiдповiдi.

- Хто його знає, - пробурчав вiн. - Випадково...

Але вiн не заспокоїв Девi. Бажаючи розвiяти його страхи, Бен звелiв хлопцевi укладати спорядження, щоб можна було вирушати в дорогу, тiльки-но вiн випливе.

* * *

Вiн невдаха, в життi йому завжди не щастило, i хоч Бен до цього вже звик, йому, видно, вже не по лiтах боротися iз своїми невдачами. Бен скiнчив знiмати акул. Вони зжерли все м'ясо, i бiльшiсть iз них уже попливли собi. Але вiн уперто чекав, сподiваючись, що з'явиться тисячодоларовий скат скати облюбували мiсце бiля коралової скелi, де дрiбнi рибчини очищали їх вiд паразитiв.

"Боже мiй! - вигукнув у думцi Бен. - Здається, поталанило..."

Велика, схожа на плямисту хмару, тiнь рухалась по самому дну мимо скелi. Це був скат з дивовижними головними плавниками; вiн плив важко й незграбно: чи то був слiпий, чи поранений, а може, просто старий.

Пливучи, скат збивав iз скелi невеликi шматки. корала, а бiлий пiсок на днi клубочився вiд кожного помаху його велетенських гострих бокових плавникiв.

"Ану, голубчику, ближче!" - запрошував його Бен.

Скат плив бiля самої клiтки, i хоч Бен цiлком захопився зйомкою, вiн усе ж подумав, що плавником або могутньою головою скат може порвати вiрьовку, прив'язану до коралової скелi.

Бен постукав камерою по прутах клiтки, щоб налякати ската, але той плив далi й наткнувся на вiрьовку.

Вiд сильного поштовху клiтку шарпнуло вперед. Бен вiдчув, як вона перекидається, наче її вдарило мiною.

У нього промайнула думка, що скат потягне клiтку з ним у вiдкрите море. Бен лежав на боцi. Вiн вирiшив, що ззаду або порвалися вiрьовки, або вiдламався шматок коралового рифу. Клiтку штовхнуло з неймовiрною силою. Вона перекинулася раз i вдруге. Ще один поштовх - скат звiльнився од вiрьовки i незграбно зник у хмарi пiску та коралових кришок.

"Як же я виберусь?" - подумав Бен.

Дверцята були притиснутi до морського дна. До того ж клiтку погнуло, i прути з одного боку вдавило всередину. Бен почував себе так, як велика риба в акварiумi. Тюрма його була тiсна, коли в нiй можна було стояти, а тепер, лежачи, вiн ледве мiг поворухнутись.

"Якщо я цього разу виберусь, буде просто диво", - сказав вiн собi.

Просунувши ногу крiзь прути на морське дно, Бен спробував хоч трохи пiдняти клiтку й перекинути її дверцятами вгору. Марно. Вiн хотiв розiгнути тонкi стальнi прути, але коваль постарався зробити їх мiцними. Бен почав трясти дверцята, сподiваючись їх зламати, але Махмуд зварив метал сумлiнно.

"Амба!" - подумав Бен.

Вiн перевернувся на спину, щоб подивитися, чи стежить за ним Девi. Але вгорi не видно було маски хлопця. Тодi вiн глянув на манометр i вилаяв себе за те, що чекав зайвих п'ять хвилин - i все через якусь нещасну тисячу доларiв!

Повiтря у нього лишалося не бiльше як на двадцять хвилин.

* * *

Минуло двi хвилини, але Бену здалося, що минула година.

Вiн ще раз спробував звiльнитись i, глянувши вгору, побачив маску Девi. Бен лiг на спину й помахав рукою. Син помахав йому у вiдповiдь. Здоровою рукою Бен показав, що хоче одгвинтити болти, якими було скрiплено клiтку, i йому потрiбен гайковий ключ.

Обличчя Девi зникло.

Коли хлопець з'явився знов, Бен побачив, що вiн опустив у воду гайковий ключ.

- Не кидай! - видихнув Бен з пухирцями повiтря, неначе Девi мiг його почути.

Та хлопець кинув ключ. Вiн прив'язав його до волосiнi, розгойдав i закинув у клiтку. Бен навiть не одв'язував його, а зразу ж узявся одгвинчувати болти.

Але круглi головки болтiв виявились усерединi клiтки, а гайки - зовнi. Хоч як Бен вивертав руку, вiн не мiг накласти ключа на гайку. Бен глянув угору й похитав головою. Але Девi там не було.

За пiдрахунками Бена, повiтря лишалося хвилин на п'ятнадцять. Тут вiн помiтив, що до нього спускається вiрьовка. Збагнув: хлопець хоче спробувати пiдняти клiтку. На сушi це було б неможливо, але пiд водою, може, й пощастить.

- Давай! - знову видихнув Бен, прив'язуючи вiрьовку до кришки. - Тiльки швидше!

Маска Девi зникла, а через кiлька секунд вiрьовка натягнулась, але клiтка лишилася на мiсцi. Спроба була безнадiйною, i, коли знову з'явилося обличчя Девi, Бен почав вертiти рукою.

- Лiтак, - нечутно сказав вiн. - Запусти лiтак.

Бен показував, як запускати гвинт, брати на себе ручку, давати газ... Хлопець зрозумiв i знову зник. Доки тяглися цi нескiнченнi хвилини, Бен старався уявити собi, що робить син: чи догадається вiн прив'язати трос до заднього колеса, чи зумiє запустити мотор, який так часто захлинався; перед ним стояло безлiч дрiбних завдань, вiд рiшення яких залежав успiх; навiть тут, пiд водою, льотчиковi здавалося, що його кидає в пiт.

- Поспiшай, Девi! - сказав Бен i злякався за хлопця.

Якщо вiн не зможе звiдси вибратись, Девi нiзащо не пiднiме в повiтря цей "Бiчкрафт". Лiтак надто старий i неподатливий, щоб хлопцевi ще раз пощастило долетiти. Тепер життя Девi цiлком залежало вiд його власного.

Тут Бен вiдчув поштовх.

"Вiн його запустив!.."

Вiрьовка натягнулася знову; Бен злякався, що її перерiже об залiзний кут клiтки. Здоровою рукою вiн одвiв вiрьовку вбiк. Бен був побитий i подряпаний, але тепер, коли працював мотор, до нього вернулася надiя.

"Вiн не вiдпустив гальма", - подумав Бен.

Якщо гальма спрацьованi, вони не витримають... Зненацька справдi щось смикнуло...

Клiтка застрибала по дну, лягла на бiк, потiм уперлася дном у стiнку коралового рифу i пiднялася - не зовсiм, але все ж трохи пiднялася.

- Держи! - вiдчайдушне закричав Бен.

Не звертаючи уваги на бiль, вiн просунув здорову руку крiзь прути i почав пiдтягувати клiтку до рифу. Вiрьовка ослабла, Бен смикнув її вниз, закинув за виступ i якось прив'язав до стальних прутiв.

Льотчик виразно вiдчував, як важко працює клапан подачi повiтря. Глянувши на манометр, Бен побачив, що тиск упав до десяти атмосфер, кiнчалося повiтря.

Вiн почав штовхати дверцята, проте, хоч клiтка тепер i стояла, вони не вiдчинялись. Клiтку погнуло, i дверцята безнадiйно заклинились: Бен не мiг вибити їх нi рукою, нi ногою.

* * *

Вiн знову безпорадно глянув угору.

- Пропав! - схлипнув льотчик. - Пропав!

Бен вiдчував, що втрачає розум, та коли знову побачив обличчя хлопця маску й темне скло, - все ж зумiв показати йому, що не може вiдчинити дверцят.

* * *

Тiльки тодi, як Девi раптом зник, а потiм усiєю постаттю з'явився вже нижче поверхнi моря, Бен тривожно озирнувся, чи немає акул.

- Не спускайся! - замахав вiн руками.

Девi спускався з великим зусиллям. Хлопець був надто малий i легкий для свого великого акваланга, але вiн все ж дiстався до клiтки i вчепився за неї. Ох, як Бену пригодилося б повiтря з цього акваланга! Але вiн раз у раз гарячкове оглядався, чи не видно поблизу акул.

Їх було двi; вони дрiмали недалеко, бiля скелi.

Девi з усiєї сили смикнув дверцята руками.

У Бена промайнула думка про напилок, але вiн згадав, що в ящику з iнструментами напилка немає.

Вiн бiльше нiчого не мiг придумати i вже майже не мiг дихати. Дивився на Девi в якомусь отупiннi; хлопець прив'язував вiльний кiнець вiрьовки до дверей клiтки.

- Ну i що?

Девi почав швидко рухати ногами, щоб спуститися глибше. Батько побачив, як вiн поплив до скелi, захопивши всi шматки вiрьовок. Акули, що лежали там, на днi, могли бути й людожерами; Бен з тривогою стежив, як син обережно обходить виступ скелi, тягнучи за собою зв'язанi докупи вiрьовки.

"Вiн хоче використати скелю як блок", - зрозумiв Бен, вдихаючи рештки повiтря i чекаючи, що кожен новий ковток буде останнiм.

Йому хотiлося поквапити хлопця, але льотчик знав, що цього робити не можна.

Бен дивився, як Девi незграбно пропливає прямо над сплячими акулами. "Дiтей не можна наражати на небезпеку, - з гiркотою подумав вiн, - навiть коли на карту поставлено твоє життя". Скiльки разiв Бен був злочинцем по вiдношенню до свого сина, покладаючись на те, що все обiйдеться щасливо. Життя - це пастка, i треба вберегти вiд неї хлопця, якщо тiльки пощастить вибратися звiдси. Вiн оберiгатиме сина вiд найменшого риску, вiд будь-якого натяку на небезпеку...

Бен ковтав останнє повiтря з апарата, коли Девi благополучно обiйшов коло й почав пiдiйматись, затиснувши в руцi вiрьовку.

"Дай акваланг!" - жестом попросив Бен.

Вiн вказав на свiй манометр i похитав головою; показав на акваланг Девi, даючи зрозумiти, що його треба спустити якнайшвидше.

Девi кивнув.

Бен вiдчував, як вiд кожного подиху тремтить i опирається повiтряний клапан.

Вiн напружував тепер м'язи живота, витягаючи з балона останнє повiтря. В головi наморочилось, i Бен не розумiв, чому Девi зволiкає. Далi вiн не протягне, Бен знав це напевне...

Акваланг опустився на вiрьовцi.

Бен вирвав з рота загубник i потягнув до себе крiзь прути шланг другого акваланга. Припавши обличчям до прутiв, вiн засунув у рот новий загубник. З апарата пiшло повiтря, i льотчик вiдчув прохолодний струмiнь з металiчним присмаком.

Але чи не пiзно? Вiн так змучився що ледве тримався обрубком за стiнку клiтки, вчепившись здоровою рукою за шланг. Свiдомiсть ледве жеврiла в ньому.

Вiн не помiтив, як потягло клiтку вперед, поки вона знов не захиталась. Вiрьовка, прив'язана до дверцят i закинута за скелю, натягнулася. Вiд скелi вiдлетiли шматки мертвого корала, риби кинулись врозтiч, заворушилися соннi акули.

Девi знову запустив мотор, i лiтак тягнув вiрьовку.

* * *

Бен мiцнiше стиснув зубами загубник, гарячкове чiпляючись здоровою рукою за виступ рифу. Тепер вiн уже вiдчував, як туго натягнута вiрьовка. Гострий корал рiзав йому руку.

Все сталося зразу.

Рвучко вiдчинилися дверцята, лопнула вiрьовка, Бен випустив шланг акваланга, i його вiднесло вбiк. Клiтка нахилилась, мить - i вона впаде.

Лишалася секунда, щоб. вибратись через напiввiдчиненi дверцята.

Кинувшись уперед, Бен вiдчув, як залiзо обдерло йому спину. Клiтка перекинулась, тiльки-но вiн встиг з неї вискочити. Вiн почав рухати ногами, щоб випливти на поверхню, а легенi, здавалось, ось-ось розiрвуться.

Але й тепер на Бена ще чатувала смерть.

Досить йому забути, що, пiднiмаючись, треба поступово видихати повiтря, тиск у легенях збiльшиться, i легенi не витримають.

"Видихай, - повторював вiн собi, - помаленьку".

Вiн вирвався на поверхню, все ще з посвистом випускаючи повiтря. I жадiбно зiтхнув, усiм своїм єством вiдчуваючи яскраве свiтло, сонце i вiтер.

- Мерщiй! - кричав Девi; надiвши маску, вiн стежив, що вiдбувається пiд водою. - Акула!

I тут Бена огорнув жах, який надає людинi нелюдськi сили. Вiн почав бити руками й ногами i, мов на крилах, вилетiв за коралову гряду, на мiлководдя.

Девi допомiг йому вилiзти. Тiльки тут Бен згадав про порожнiй акваланг у себе за спиною. У нього ледве вистачило сили впасти долiлиць у нагрiту сонцем воду бiля самого берега.

I все...

* * *

Бен нерухомо лежав у теплiй водi. Сили бiльше не було. Девi допитувався, як вiн себе почуває. Але Бен тiльки кивнув. Мотор ще працював. I, мабуть, перегрiвся.

- Вимкни мотор! - ледве вимовив льотчик.

Хлопець захляпав по водi. Мотор захлинувся в надривному кашлi. Настала тиша. Бен знав, що йому треба пiдвестись, бо iнакше вiн не встане нiколи.

Вiн одстебнув пряжки акваланга, важкий пояс i виповз iз свого обладунку. Звiвшись на ноги, вибрався на прибережний пiсок i знову лiг, цього разу на спину; кожна подряпина, кожне садно на тiлi давались узнаки.

I тут Бен зрозумiв, що вiн розтратник.

Це вiн зрозумiв. Ну що ж, то добре. Бiльше вiн нiколи не ризикуватиме життям хлопчини. В його вiцi смерть не страшна. Життя своє вiн i так уже розтратив. Але дитинi не можна помирати.

- Прости, хлопче, - сказав вiн, дивлячись на сина.

Над ним нахилилось витягнуте, перелякане обличчя дитини. Ось-ось вiн побачить знайомий жалiбний погляд, почує знайомий докiр.

- Здорово все це в тебе вийшло! - з вiдчаєм промовив Бен.

Це була суща правда. Девi нiколи не нав'язувався iз своїми послугами, вiн не мастак вгадувати чужi бажання, i вже нiяк не скажеш, що в нього щира душа; та коли хлопець пiдросте, вiн буде незамiнним у важку хвилину. Можливо, у нього батькiв характер, недарма вони обидва так уперто держаться за життя.

- Я залишив камеру... - почав був Бен.

Вiн сiв. Камера застрахована, i нiхто не жалiтиме, що вона пропала, але плiвка, кадри з велетенським скатом коштували тисячу доларiв.

- Ти туди не вернешся? - спитав Девi. - Не вернешся?..

Бен знав, що в нього вистачить пороху вернутись. Так, вiн зможе пiрнути, знайти другий акваланг i спуститися з ним, щоб забрати камеру. Але терези почали схилятися в другий бiк.

- Мабуть, нi, Девi... - сказав вiн. - Мабуть, що нi...