Усмішка

Бредбері Рей Дуглас

На головному майдані черга постала ще о п’ятій годині, коли за вибіленими інеєм полями співали далекі півні та ніде не було вогнів. Тоді довкола, серед розбитих будівель, пасмами висів туман, але тепер, о сьомій ранку, розвиднілось, і він почав танути. Уздовж дороги по двоє, по троє підшиковувалися до черги ще люди, яких привабило до міста свято та базарний день.

Хлопчисько стояв одразу за двома чоловіками, які гучно розмовляли між собою, але у чистім холоднім повітрі звук голосів здавався удвічі гучнішим. Хлопчисько притупцьовував на місці і дмухав на свої червоні, у саднах, руки, позираючи то на брудну, з грубої мішковини, одежу сусідів, то на довгий ряд чоловіків та жінок попереду.

- Чуєш, хлопче, а ти що тут робиш так рано? - мовив чоловік за його спиною.

- Це моє місце, я тут чергу зайняв, - відповів хлопчик.

- Біг би ти, хлопче, звідси та поступився своїм місцем тому, хто знається на цій справі!

Переклад з англійської Ярослава Веприняка