Фіялки й телефонна трубка

заворожливим сяйвом кличе,

і місяць, мов червона губка,

змиває попіл дня з обличчя.

Слимак з ебену, темна мушля

і вухо ночі – лійка чорна,

і пахощі духмяні душать,

мов пальці на кларнеті горла.

З очей фіялок смутком кришиш

і пригортаєш, сестро рання!

Простягнуті долоні тиші

над нашим вічним проминанням.