Пора троянд спізнилась, сестро,

так довго ждали, аж приходить.

На милі сонця, світла верстви

розміряно і землі й води.

Хоча це світло надто кволе,

хоч надто рано й сніг упертий,

ощадне сонце й зелень гола,

все ж день рясний на чар нестертий.

В крові з троянд умивши руки,

під горлиць воркування перше

ідем, далека, поміж буки,

зоря з зорею й серце з серцем.