Село вночі свічок не світить,

боїться місяця збудити,

що жовтим без наймення квітом

цвіте в садах, дощем умитий.

Густа вода спливає з гребель,

де обрії спинились в леті.

У бурих кублах побіч себе

звірята, люди і комети.

Забута земле під дощами,

під оливом рудого неба!

Ця пісня серцю наче камінь,

а все ж її співати треба.