Судебный процесс — одна из самых поучительных частей моей судебной истории. И в то же время самых неинтересных. Если проводить военные аналогии, то суд напоминал затяжную осаду измором: без каких-то эпических битв или подвигов, без крови или страха. Периодически атакующие перебрасывают через крепостную стену дохлых лошадей, их в ответ обливают фекалиями. И опять затишье. Даже ненависть увядает и вражда теряет свою остроту. Не верьте телевизионным шоу, показывающим суды, на самом деле там нет ни интриги, ни противостояния защиты и обвинения. Есть только лишь скука и бюрократия. После того, как меня освободили из-под стражи, я пребывал под «личным поручительством» правозащитников, а это поводок даже еще более тонкий и незаметный, чем подписка о невыезде. Чувствуешь себя почти свободным. Пару раз в месяц надо заходить в суд, чтобы посмотреть на нелепый цирк с участием туповатых ментов, безумных свидетелей и безразличных прокуроров, которых я даже не успевал невзлюбить, так как они менялись каждое заседание, и, самое главное, наглого, вальяжного, лоснящегося салом и самодовольством судьи. Своим внезапным освобождением из СИЗО я был обязан неизвестной девушке и предвыборной кампании Виктора Ющенко. Во время пикета у администрации президента незнакомке (которая вообще пришла туда по совершенно другому поводу) удалось прорваться к вышедшему гаранту и вручить ему листовку с требованием моего освобождения. Кстати подвернулась телекамера. Президент, который, невзирая на свой превышающий все гигиенические нормы патриотизм, всегда поддерживал имидж демократа, сказал, что не считает, что за такое нужно наказывать строго. Со следующего дня ко мне в камеру зачастили прокуроры, и через две недели я был уже свободен. Везение, поразительное везение. Был бы Ющенко чуть в большей степени националистом и мракобесом, будь его охрана чуть более параноидальной, случись все это на три месяца позже, уже после того как он с рекордным результатом провалил выборы — я сидел бы и по сей день. После освобождения казалось, что все вот-вот кончится. Еще месяц-другой, и можно возвращаться в Германию к унылым университетским будням. Это сейчас я знаю, что и в Германии есть чем себя занять, а университет — идеальная среда не только для получения знаний, но и для пропаганды молодежного экстремизма. Но тогда я еще слабо чувствовал активистскую среду. Жизнь, описанная в левацкой литературе, существовала в какой-то параллельной воображаемой реальности. Реальность же была скучной и беспросветной, прыжок из пизды в могилу, как в бородатом афоризме Раневской. Теперь я понимаю, что в полете можно еще и кувыркаться, и это знание определенно стоило нескольких месяцев тюрьмы. Новый Год я встретил в больнице в компании ветеранов ВОВ: лечился от пневмонии и слушал лекции Дугина, которые позволяли повернуть рычаг безумия до максимума. «Новый Год — дорога в ад!». Периодически заходили посетители и посетительницы. За секс и распитие спиртных напитков в душе чуть не был с позором изгнан, невзирая на державшуюся несколько недель температуру. В общем, первое судебное заседание, которое я пропустил, было для нас выигрышным, дело решили отправить на доследование за нарушение права на защиту. Мусорской адвокат до такой степени увлекся вымогательством, что даже не удосужился уточнить, нахожусь ли я еще в СИЗО, и обещал отцу за несколько тысяч решить вопрос о моем освобождении. Мы решили ему подыграть, и когда в суде адвокат предъявил ходатайство об изменении меры пресечения, он замечательно проиллюстрировал тот факт, что защиты на стадии следствия у меня не было. Победа. Еще чуть-чуть и конец. В ожидании этого скорого конца прошел январь, февраль, половина марта. Я успел окончательно выздороветь и приехать в Киев, где потихоньку начал погружаться в анархистские и марксистские круги. Потом апелляционный суд решил удовлетворить прокурорскую апелляцию и дело обратно вернули в суд для рассмотрения по существу. В апреле мы вернулись к тому, с чего начинали. Так и началось наше знакомство с судьей Пидпалым.
Судья Пидпалый мне сразу не понравился. Не знаю, что мне не понравилось в нем больше всего: наглая вальяжность, тихий голос, заплывшие жиром свиные глазки. Наверное, в первую очередь мне не понравился сам факт его существования. Больше всего меня оскорбляло именно то, что на свете есть человек, который имеет надо мной власть. Аналогичное чувство я испытывал и по отношению к следователю, и по отношению к надзирателям, да и вообще ко всем людям в форме, но именно с судьей ненависть была максимальной. Наверное, потому что и власть судьи у нас максимальная из всех возможных. Даже депутаты и министры не обладают теми пожизненными преференциями, которые есть у свиней в мантиях. Много мелких бюрократических проволочек и нарушений. Прокуроры прогуливают судебные заседания, свидетели не являются, каждые полчаса в суде объявляются бессмысленные перерывы. Нарастающее раздражение и безразличие. Как я уже написал — осада измором. Через какое-то время перестаешь ее замечать. Пока шел процесс, я успел еще ближе сойтись с киевскими анархистами, вступить в синдикалистский профсоюз, начал ходить на митинги. Немного разнообразили атмосферу полетевшие через крепостную стену дохлые лошади. Явились уже забытые православные сектанты из-под Верховной Рады. Они долго игнорировали процесс, но потом повадились приходить на каждое заседание. Сначала маленькой группкой, потом большой толпой. С иконами, святой водой, портретами Николая Второго и книгами о жидомасонском заговоре. У одного из свидетелей не было паспорта, а большинство из них и вовсе не присутствовали на месте событий. Сектанты были бородаты, шумели и дурно пахли. Они писали в суд пронзительные письма с просьбой покарать меня за экстремизм, разжигание религиозной розни и служение Сатане, требовали признать их потерпевшими. Мы называли этих людей «Церковью свидетелей Александра Володарского». Через какое-то время присутствие буйных сумасшедших начало смущать даже судью, периодически он выгонял православную массовку из зала, в ответ свидетели кричали, что суд куплен. Потом они буквально за пару заседаний до приговора внезапно потеряли ко мне интерес. Что именно повлияло на них, неясно. Сам духовный предводитель Свидетелей — палаточный священник Олег Сирко, который и собрал перед Верховной Радой компанию людей, страдающих религиозным психозом — так ни разу и не явился в суд, хоть и давал показания на стадии следствия. Судя по всему, его стало смущать повышенное внимание к его церкви, которая, как-никак, хоть и пользовалась покровительством некоторых депутатов, была установлена незаконно. Чуть забегая вперед могу сказать, что шум в итоге все-таки вышел боком православной общественности: палаточную церковь снесли, а крупные церковные иерархи предпочли не заметить это надругательство над верой. Иногда веселили не только свидетели, но и сами правоохранители. Особенно запомнилось предложение судьи провести следственный эксперимент. До сих пор очень жалею, что адвокат, не желавшая, по ее словам, «устраивать шоу для журналистов», отговорила меня от участия в этом фарсе. Шоу получилось бы знатным. А так процесс прошел весьма вяло и скучно. Я уже почти успел привыкнуть к кислой роже судьи и агрессивному бреду свидетелей, когда все вдруг закончилось. В начале сентября очередной скользкий, прилизанный и похожий на личинку мухи зампрокурора (в общей сложности их было семь, и они постоянно менялись) попросил для меня три года тюрьмы. На следующий день судья огласил приговор: год поселка. Ограничение свободы — такая хитрая штука, что заключенному предлагают добираться на место казни самостоятельно, а между судом и непосредственным исполнением наказания проходит иногда несколько месяцев. И это расслабляет. Я, признаться, вообще не сразу понял, что мне еще предстоит где-то сидеть. И когда увидел, что меня никто не спешит уводить в наручниках, решил, что приговор условный, о чем радостно сообщил журналистам и ждавшим в коридоре товарищам. Адвокат не стала меня поправлять и указывать на мою ошибку. Наверное, догадывалась, что это несколько снизило бы ее гонорар. То, что я могу отправиться в колонию-поселение, я понял лишь месяц спустя, перечитывая в очередной раз свой приговор и сверяя его с законами.
Во всей Украине всего пара тысяч человек отбывает наказание в виде ограничения свободы (против 200 тысяч заключенных в тюрьмах и лагерях), причем из этой пары тысяч около половины переводятся в поселок строгого режима, в качестве поощрения. Так что о том, что такое на самом деле «ограничение свободы», подчас не знают ни адвокаты, ни прокуроры, ни менты. Судья вот только, судя по гниденькой ухмылке, знал. Апелляцию подала как защита, так и прокуратура, обе были отклонены. Потом наступил Новый Год (на этот раз он был встречен в бодрой анархистской компании), несколько раз мы успели убедить себя, что я отбуду свое «ограничение свободы» дома, и даже отметить этот факт. Потом меня вызвали в инспекцию по исполнению наказаний и вручили путевку в исправительный центр в поселок Коцюбинское. Между преступлением и приговором прошло почти десять месяцев, между приговором и наказанием — полгода.
ПРИГОВОРСуддя В.В. Підпалий
№ 1-329/10
ВИРОК
Iменем України
09.09.2010 року м. КиїВ
Печерський районний суд м. Києва в складi:
головуючого суддi
Пiдпалого В.В.
при секретарях
Голуновiй М.Ю., Табалi Я.В., Зененко В.Р., Полтавець А.I.,
за участю прокурорiв
Байдюка Д.А., Бевзенко Ю.П., Бондура Д.В., Менчиця С.Є., Нiдзельська О.О., Панчишина М.Я., Яценка В.I.
захисникiв
ОСОБА_13 та адвоката ОСОБА_14,
розглянувши у вiдкритому судовому засiданi в примiщеннi Печерського районного суду м. Києва справу по обвинуваченню:
ОСОБА_15, IНФОРМАЦIЯ_1, уродженця м. Луганська, українця, громадянина України, з неповною вищою освiтою, працюючого на момент вчинення злочину на посади лаборанта в унiверситетi iм. Фрiдрiха (Нiмеччина), неодруженного, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, ранiше не судимого
у вчиненнi злочину, передбаченого ст. 296 ч. 2 КК України, —
ВСТАНОВИВ:
Так, 02.11.2009 р. близько 16 год. 00 хв., бiля буд. № 5 по вул. Грушевського у м. Києвi ОСОБА_15 кiючи у групi та спiльно iз невстановленою органами досудового слiдства особою, навпроти Верховної Ради України, маючi на метi отримати найбiльш публiчну значимiсть та публiчний резонанс своїх дiй грубо порушив громадський порядок з мотивiв явної неповаги до суспiльства, що супроводжувалось винятковим цинiзмом, демонстративно проявляючи зневагу до норм моральностi, в присутностi стороннiх осiб публiчно оголились та iмiтували сцени статевого акту.
Пiдсудний ОСОБА_15 пiд час судового засiдання свою вину у вчиненнi злочину, що йому iнкримiнується, не визнав, зазначив, що злочин вiн не вчиняв i показав, що 02.11.2009 року вiн хулiганських дiй не вчиняв, громадський порядок не порушував, а проводив заздалегiдь сплановану акцiю протесту проти дiяльностi «Нацiональної експертної комiсiї по захисту моралi», захищаючи право людини на свободу самовиразу та доступу до iнформацiї. Дiйсно, 02.11.2009 року вiн розпочав свою акцiю в Марiїнському парку з дiвчиною, з якою напередоднi познайомився в мережi iнтернет. Потiм, вони перемiстились на майданчик поряд з будiвлею Верховної Ради України та наметовим мiстечком, де вони роздягнулись та почати iмiтувати сцени статевого акту. Запрошеннi на цю акцiю журналiсти робили фото- та вiдеозйомку. Пiд час проведення цих дiй до них дiйсно пiдходiв свiдок ОСОБА_16 який нецензурно коментував їх дiї. Бiльш нiкого вiн не бачив. Коли акцiя закiнчилась i вони одягались, до них пiдiйшли працiвники мiлiцiї, якi їх затримали. Пiд час його затримання мiж ним, журналiстами та мешканцями наметового мiстечка виник конфлiкт з приводу вчинених ним дiй. Вважає, що в його дiях є ознаки адмiнiстративного правопорушення передбаченого ст. 185-1 КУпАП, а саме порушення порядку органiзацiї та проведення зiбрань, мiтингiв, вуличних походiв та демонстрацiй. Крiм того, вважає, що хулiганськi дiї вiдносно нього були вчиненi iншими особами, якi намагались зiрвати акцiю протесту й побити його та журналiстiв, якi були ним запрощенi.
Проте, виннiсть ОСОБА_15 у iнкримiнованому йому злочинi, пiдтверджується наступними доказами:
— показаннями свiдка ОСОБА_16 в судовому засiданнi, з яких убачається, що 02.11.2009 року, приблизно о 16 год.00 хв., коли вiн знаходився в палацi наметового мiстечка, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Грушевського, 5 то через вiкно вiн побачив велике скупчення людей та багато журналiстiв iз фотокамерами. Пiсля цього вiн побачив як хлопець, як йому потiм стало вiдомо ОСОБА_15 та дiвчина зняли iз себе весь одяг та будучи повнiстю голими почали iмiтувати статевий акт та хизувалися своїми статевими органами, при цьому ОСОБА_15 засовував пальці до статевих органів дівчини, а та підігрувала йому. Журналісти, які стояли поруч, вказані дії фотографували з різних сторін. Коли він побачив таке робиться, то вибіг до них та почав їм робити зауваження. Але на його крики та прохання ті ніяк не реагували, а навпаки ще більше почали імітувати статевий акт та прилюдно показувати свої статеві органи. Крім нього, їх просили припинити показувати таке й інші люди, які проходили повз них, але ті двоє не реагували. Крім того, журналісти, коли побачили, що він вийшов із палатки, то вони відразу почали фотографувати його на фоні вказаного імітованого статевого акту;
— показаннями свідка ОСОБА_17 в судовому засіданні, з яких убачається, що 02.11.2009 року, приблизно о 16 год. 00 хв., коли він знаходився в палатці наметового містечка, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Грушевського, 5, туди зайшов чоловік та повідомив, що на вулиці невідомі чинять якісь протиправні дії. Коли він вийшов на вулицю, то побачив, невідомого хлопця, який був голий без одягу, йому оточуючи робили зауваження, та журналістів із фотокамерами, які його фотографували. Крім того, побачив голу дівчину. Ці молоді люди вели себе ганебно, демонстрували свої статеві органи;
– показаннями свідка ОСОБА_18 в судовому засіданні, з яких убачається, що 02.11.2009 року, приблизно о 16 год.00 хв., коли вона проходила повз наметового містечка, яке розташоване біля Верховної Ради України, за адресою: м. Київ, вул. Грушевського, 5, то побачила скупчення людей, утому числі й журналістів із фотокамерами. Вона побачила, як хлопець та дівчина, будучи повністю оголені, імітували статевий акт в різних «позах» при цьому хизувалися своїми статевими органами. Стоячі навколо журналісти, вказані дії фотографували. Побачивши це діяння, вона почала кричати, щоб вони припинили, адже крім того, що це відбувалось на вулиці, так ще і в столиці та біля Верховної Ради України, а поруч ще й стояла церква із розп’яттям Хреста, що є просто недопустимо. Крім того, просили їх припинити свої «дії» інші люди, які проходили поруч, але ті двоє не реагували на зауваження та казали, що таке дозволено законом та продовжували цей «сором». Потiм, хлопця та дiвчину затримали працiвники мiлiцiї;
— показаннями свiдка ОСОБА_19, з яких убачається, що вiн працює на посадi помiчника командиру взводу полку мiлiцiї спецiального призначення ГУ МВС України в м. Києвi, i в його обов'язки входить охорона громадського порядку поруч Верховної Ради України та контрольно-пропускний режим на територiю зазначеної установи. 02.11.2009 року вiн перебував на чергуваннi на Площi Конституцiї в м. Києвi, поруч ВРУ. Приблизно о 15 год.00 хв. годинi, прийшла його змiна чергувати. Разом iз ним заступив ОСОБА_20, який перебуває на посадi мiлiцiонера. Приблизно о 15 год.50 хв., коли вiн нiс службу, то побачив ранiше невiдомих йому осiб, чоловiчої та жiночої статi, як йому потiм стало вiдомо, чоловiком був ОСОБА_15 Вказанi особи поряд з будiвлею Верховної Ради України та навпроти наметового мiстечка, яке розмiщено поряд, а саме церкви, будучи повнiстю роздягненими, iмiтували статевий акт та привселюдно показували свої статевi органи. Було прийнято рiшення затримати тих осiб та припинити вказане порушення громадського порядку. Пiсля цього, вiн та ОСОБА_20 направились в їх сторону. Коли ОСОБА_15 та дiвчина побачили, що вони наближаються, то припинили свої дiї та почали швидко одягатись. Коли вони пiдiйшли до них, то вiн затримав ОСОБА_15, а ОСОБА_20 схопив за руку дiвчину. Пiсля цього, поруч них розпочався конфлiкт, мiж журналiстами, якi там були та жителями вказаного наметового мiстечка. У подальшому вiн помiтив, як дiвчинi, яку затримав ОСОБА_20, вдалось втекти в сторону Марiїнського парку. Пiсля цього, про вказану подiю було оповiщено чергового по пiдроздiлу, який викликав наряд мiлiцiї та слiдчо-оперативну групу та ОСОБА_15 було передано останнiм;
— показаннями свiдка ОСОБА_20 з яких убачається, що вiн працює на посадi мiлiцiонера полку мiлiцiї спецiального призначення ГУ МВС України в м. Києвi, i в його обов'язки входить охорона громадського порядку поруч Верховної Ради України та контрольно-пропускний режим на територiю зазначеної установи. 02.11.2009 року вiн перебував на чергуваннi на Площi Конституцiї в м. Києвi, поруч ВРУ. Приблизно о 15 год. 00 хв. годині, прийшла його зміна чергувати Разом із ним заступив ОСОБА_19 Приблизно о 15 год.50 хв., коли він ніс службу, то він побачив раніше невідомих йому осіб, чоловічої та жіночої статі, як йому потім стало відомо, чоловіком був ОСОБА_15 Вказані особи поряд з будівлею Верховної Ради України та навпроти наметового містечка, яке розміщено поряд, а саме церкви, будучи повністю роздягненими, імітували статевий акт та привселюдно показували свої статеві органи. Було прийнято рішення затримати тих осіб та припинити вказане порушення громадського порядку. Після цього, він та ОСОБА_19 направились в їх сторону. Коли ОСОБА_15 та дівчина побачили, що вони наближаються то припинили свої дії та почали швидко одягатись. Коли вони підійшли до них, то ОСОБА_19 затримав ОСОБА_15, а він схопив за руку дівчину. Після цього, поруч них розпочався конфлікт, між журналістами, які там були та жителями вказаного наметового містечка. У подальшому дівчині, яку він затримав, вдалось втекти в сторону Маріїнського парку. Після цього, про вказану подію було оповіщено чергового по підрозділу, який викликав наряд міліції та слідчо-оперативну групу та ОСОБА_15 було передано останнім;
— показаннями свідка ОСОБА_21 під час досудового слідства, які були оголошенні в судовому засіданні на підставі ст. 306 КПК України, з яких убачається, що 02.11.2009 року, приблизно о 16 год. 00 хв., коли він знаходився в палатці наметового містечка, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Грушевського, 5, туди зайшов чоловік та повідомив, що на вулиці двоє осіб повністю голі імітують статевий акт. Коли він вийшов на вулицю то побачив, що повністю голих невідомих хлопця та дівчину, які були голі без одягу та журналістів із фотокамерами, які його фотографували, до них підходили сторонні люди (т. 1 а.с. 83);
— даними, які містяться в протоколі огляду місця події від 02.11.2009 року, з яких убачається, що місцем огляду був майданчик розташований з правої сторони від входу до Верховної Ради України за адресою: м. Київ, вул. Грушевського, 5 (т. 1 а.с. а.с. 6–7);
— речовими доказами по справi — роздрукiвками iз iнтернет сайту www.photo.unian.net/rus/themes/15236 (т. 1 а.с.а.с69-73,74);
Зазначеннi докази по справi повнiстю узгоджуються з даними, якi мiстяться в показаннях особи, яка була допитана пiд час досудового слiдства як ОСОБА_22 (т. а.с. 79).
Оцiнюючи зазначене, суд приходить до висновку про те, що виннiсть ОСОБА_15 у вчиненнi злочину, що йому iнкримiнується, доведена повнiстю, а його умиснi дiї правильно квалiфiкованi за ст. 296 ч. 2 КК України, як хулiганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивiв явної неповаги до суспiльства, що супроводжувалось винятковим цинiзмом, вчиненими групою осiб.
Твердження пiдсудного ОСОБА_15 та захисту, що вiн хулiганських дiй не вчинював, громадський порядок не порушував, а в його дiях є ознаки адмiнiстративного правопорушення передбаченого ст. 185-1 КУпАП, а саме порушення порядку органiзацiї та проведення зiбрань, мiтингiв, вуличних походiв та демонстрацiй, оскiльки на їх думку у ОСОБА_15 не було умислу на вчинення хулiганства, а був умисел провести акцiю протесту, суд розцiнює, як такi, що мають за мету допомогти ОСОБА_15 уникнути кримiнальної вiдповiдальностi.
Так, сам ОСОБА_15 та усi свiдки по справi, у тому числi, якi були допитанi в судi за клопотанням пiдсудного ОСОБА_15 та захисту, а саме ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25 пiдтвердили, що ОСОБА_15 та дiвчина демонстративно роздягнулись та публiчно оголились та почали iмiтувати сцени полового акту перед будинком Верховної Ради України — в громадському мiсцi, при цьому громадяни виражали своє обурення дiями ОСОБА_15 та дiвчини.
Зазначеннi докази пiдтверджуються даними, яки були наданi пiдсудним ОСОБА_15 та захистом.
Зокрема, п. 5 ч. 2 Постановою Пленуму Верховного Суду України № 10
вiд 22.12.2006 р. «Про судову практику у справах про хулiганство» хулiганством, яке супроводжувалось винятковим цинiзмом, можуть бути визнанi дiї, поєднанi з демонстративною зневагою до загальноприйнятих норм моралі, у тому числі й проявом безсоромності чи грубої непристойності.
Обставин, які пом’якшують покарання відповідно до вимог ст. 66 КК України, судом не встановлено.
Обставин, що обтяжує покарання підсудному відповідно до вимог ст. 67 КК України, судом не встановлено.
При обранні міри покарання підсудному суд враховує наступні обставини справи:
— ступінь тяжкості вчиненого підсудним злочину, передбачених ст. 296 ч. 2 КК України, який віднесений кримінальним законом до категорії злочинів середньої тяжкості;– особу ОСОБА_15, який постійно не проживає на території України, працює, за місцем роботи характеризується позитивно, не одружений, раніше не судимий, перебуває на консультативному обліку у лікаря психіатра з приводу заїкання, на обліку у лікаря нарколога не перебуває,
На підставі викладеного суд, враховуючи вимоги ст. 65 КК України щодо загальних норм законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, вимоги п. 14 а.з. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 10 від 22.12.2006 року « Про судову практику у справах про хуліганство» щодо призначення покарання особам, які вчинили хуліганство, вимоги Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» вважає, що виправлення підсудного ОСОБА_15 враховуючи тяжкість вчиненого ним злочину, його особу та усі обставини справи, можливо тільки в умовах здійснення за ним нагляду, а тому необхідно призначити підсудному ОСОБА_15 покарання у вигляді обмеження волі ближче до нижчої межі встановленої санкцією статті КК України.
Суд, при призначенні покарання підсудному ОСОБА_15 у виді обмеження волі, враховуючи тяжкість вчиненого ним злочину, його особу, зокрема вік підсудного, відсутність пом’якшуючих та обтяжуючих обставин, ставлення підсудного до вчиненого, не дійшов до висновку про можливість виправлення підсудного без відбування покарання. Тому, суд прийняв рішення не звільняти підсудного від відбування покарання з випробуванням.
Долю речових доказів необхідно вирішити відповідно до ст. 81 КПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 323, 324 КПК України, —
ЗАСУДИВ:
ОСОБА_15, визнати винним у вчиненні злочину передбаченого ст. 296 ч. 2 КК України, і призначити йому покарання
у виді 1 (одного) року обмеження волі.
Зарахувати в строк відбуття покарання засудженому
ОСОБА_15, відповідно до вимог ст. 72 КК України, термін його затримання та перебування під вартою з 02.11.2009
року по 18.12.2009 року.
Речові докази по справі, які знаходяться при матеріалах справи, — залишити зберігатись при матеріалах справи.
Міру запобіжного заходу засудженому ОСОБА_15 до вступу вироку в законну силу залишити без зміни у вигляді
особистої поруки.
Вирок може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Печерський районний суд м. Києва протягом
15 діб з моменту його проголошення.