«Не зберегли життя коню…»

Не зберегли життя коню.

Не зберегли. I тому

немае в роздумах вогню,

i серце тисне втома.

I тихий сум мoix очей

не зник в весняний зливi.

В такому розкладi речей

чи будете щасливi?

В такому розпачi душi

не бавить сонця промiнь.

Назавжди спробуй залиши

i жах, i бiль, i спомин.

Я часто бачу взагалi

не тiльки барви лiта,

а й бiлу зiрку на чолi

живого Малахiеа.

 

Днiпрогес. Музей козацтва

Так пале сонце, начебто вiд жаху,

ржавiе серце стомлених степiв.

Збентежено посiли бiлi птахи

засмучене камiння островiв.

Ця велич, що дарована вiд Бога,

вбирае вiдчай душ i голосiв.

I хрест на кручi – мов би то пipoгa,

i прапор – свiдок збурених часiв.

 

«Весна чарує. Килими доріг…»

Весна чарує. Килими доріг

усипані безмежно пелюстками.

Гойдає вітер зорі над ставками.

Ступає тихо літо на поріг.

Думки бентежать. Вранці знову й знов

у дні минулі чомусь поспішають,

і роздуми з любов’ю колисають,

запалюють і спогади, і кров.

Не вистачить ні сонця, ні дощів,

щоб відновити згублені стежини.

Я маю доньку, викохала сина,

знайшла себе у просині віршів.

Буває, у життєвому вогні,

в обіймах зла зникають наші мрії.

Тому іду до церкви, до Марії

прохати за свої майбутні дні.