Макс зараз був таким кумедним! Вiн був схожий на мого старого спанiеля, який умiв вiдчувати, що за кiлька днiв батько вiзьме його на полювання. Тому вiн поводився, як кумедний бешкетник: бiгав по хатi з висунутим язиком, хвiст його крутився, як маленький пропелер, кiлька разiв на день вiн пiдходив до кожного з членiв родини, щоб повiдомити про своє мисливське щастя, очi його палали, час вiд часу вiн попискував вiд збудження. "Слухай, ти зараз схожий на мого спанiеля…", - почала я i хотiла розвинути свою думку, як Макс образився. "Шу, ну чого ти до нього докопуєшся, бачиш, вiн нервується!" - сказав менi Вiтовський-старший. Вiн теж дуже нервувався. Макс образився i на нього. Вiн сказав, що не нервується i не збирався нервуватися. "Я що, пудель чи канарка, аби нервуватися?" - запитав вiн. Я сказала, що вiн не пудель, тому що вiн спанiель. Макс почав оглядати кiмнату, шукаючи, чим у мене поцiлити. Потiм вiн вийшов на середину i ще раз повторив, що вiн не нервується. При цьому вiн так крутив вказiвний палець лiвої руки, що ще трохи - i я б йому повiрила та спокiйно повезла в травмпункт. Натомiсть ми його своєю прискiпливiстю вже дiстали, сил немає. А за кiлька днiв приїде мати Гаель. "Тобто - Гальки", - гигикнули ми разом з Вiтовським-старшим, i Макс, тицяючи в нас пальцем: "Ви, ви, якi ж ви…" (шкодував, мабуть, що то не револьвер), вибiг з кiмнати.

Через годину Вiтовський поїхав в офiс, а я залишилася наодинцi з невротиками. Вони множилися - один невротик Макс породжував iнших. В квартирi з'явився невротик Милиця, який нервувався, тому що був свiдком, а ще через те, що йому катастрофiчно не подобалася сестра Гаель, яка була дружкою. Вiн звав її "цьоця Лошиця". А ще - невротичка Гаель, яку лякали нашi весiльнi звичаї. "Я розумiю, що тут весiлля робити дешевше, але навiть це мене вiдлякує", - говорила вона менi i одночасно складала гармошкою рукава мого светрика. "Облиште це нервування. Погодьтеся, що весiлля набагато веселiше за похорон", - сказала я. Вони здригнулися. "Слухай, а ти можеш нам розповiсти якiсь кумеднi випадки iз свого досвiду?" - "А вам не час iти замовляти квiти i таке iнше?" - "А їх замовить та контора, яка нам все органiзовує", - вiдповiла ця публiка. "Щасливчики. В мiй час всього цього не було. Треба було шукати тих, хто може дiстати сукню, тих, хто може дiстати гарну фату, перукарiв, квiткарiв - щоб квiти були свiжими. А ви про це взагалi можете не турбуватися". З цим вони погодилися. "Добре, розповiм вам, як я вперше потрапила на весiлля".