На Подолі, під Татарською горою, вітер спить вечірньою порою, ніби кіт, пригрівся до тепла. А зима чомусь і не прийшла. Зачепилась за Дніпровські кручі, розтопилась в променях блискучих і загралась, ніби немовля. А за нею так скуча земля! Без зими так сіро і печально! Плачуть в трубах Либідь і Почайна, що про них співали кобзарі. Забруднили небо димарі, зіпсували воду і погоду. Поржавіли ковзани без льоду. І чекати снігу будем ми знов аж до наступної зими.