1768 рік починався віхолами й морозами. Заносило дороги й стежки, вулиці й провулки. Долаючи замети, збиралися сусіди, гомоніли:

— Ну й снігу накидало! Ще ніколи такого не було.

— Що не було, то не було. Ніхто такого не пам'ятає.

— Не перед добром це, людоньки.

— Чому ж? Снігу багато — урожай гарний буде.

— Та ж так. Сніг — на урожай. Але ж… хоч і вродить, то… поки панське впораєш, своє осиплеться.

— А це ще побачимо. Поки зерно достигне, то ні одного пана у нас не лишиться.

— Це тобі сорока таку звістку принесла?

— Сорока не сорока, а люди говорять. Позавчора був у млині. Там ясногородці розповідали, що до них запорожець один заїжджав. Так він прямо казав: готуйтеся, люди добрі. Списи робіть, ціпи оковуйте, коси розрівнюйте.

— Ти ба!

— Ось тобі й ба! Каже: весною панів, риндарів і лихварів колошкати будемо.

Та ось відшуміли віхоли, відлютували морози — й пругкокрилі вітри з Причорномор'я принесли відлигу, а там і; тепло. Зійшли сніги, скресли ріки, ожили степи, ліси й переліски, стали покриватися буйним зелом і розмаїтим цвітом, виповнюватися щебетом велемовного птаства.

І знову захвилювалися, зашуміли, загомоніли селяни, міщани й козаки:

— Чули? У Варшаві сейм відбувся.

— Ну й що? Нам він ні до чого.

— Чому ж? Православних у правах з католиками зрівняли!

— То й що? Пани в Барі вже федерацію створили.

— Яку? Проти кого?

— Проти хлопів. Не хочуть, щоб ми були рівними з католиками. Сеймове рішення потоптали.

— Військо зібрали. Села палять, людей катують, церкви руйнують.

__ А король де? Хіба він приборкати їх не може?

— Він теж такий, як вони. Ворон ворону ока не виклює.

— Старих і малих не минають. Усіх карають. Вуха відрізують, ноги відрубують, убивають.

— Треба нам підійматися! Маємо чим боронитися. А списів не хватить, то коси, вила й сокири візьмемо.

— Ми з рогачами підемо, — обзивалися жінки.

Десь весною, коли вже люди почали орати, на курних шляхах, глухих путівцях і ледь помітних стежках заманячіли старці, заголосили, загугнявили:

— Подайте хлібця шматочок. Згляньтеся на калік нещасних.

І, ховаючи кусні в торби й щиро дякуючи, додавали:

— Час настав! Відкривайте тайники, беріть зброю до рук, бийте панів і їхніх посіпак.

На сільських майданах задзвеніли кобзи, заспівали кобзарі:

Ой у лісі темному, у степу широкому То не сизий орел пролітає, То наш батько Максим, славний запорожець, Усіх людей до себе скликає…

Кинулися посполиті травити посіви, рубати панські ліси, палити садиби своїх визискувачів. Сотні знедолених потягнулися на південь, на Черкащину, до Холодного яру, де Максим Залізняк збирав гайдамацькі ватаги для загального виступу проти панів та їхніх спільників.