1
У Гириній хаті Ч е р н и ц і акафіста читали. Ж і н к и приспівували:
— Радуйся, невєсто неневєстная.
У порога глухонімий Л а р и в о н на сторожі стояв, темний, високий, з дрючком у руках. Мугикав:
— Го-гег-гу-ги-и…
Шепотіли жінки:
— Чули, що монашки казали?
— Аякже! У монастирі коні стоять, ігуменю замучено…
— А чули, знаки на небі появилися?
— Аякже! Хрест зоряний вночі й титла огняні, щоб ополчалися на комунію…
— А правда, що в одного чоловіка дитина народилася, стали хрестити, а воно на сокиру обернулося?
— На канат, я чула. Це знак тому, що багато ще люду загине на шибеницях…
— А сокира — то на кров, кажуть…
Приспівували:
— Радуйся, невєсто неневєстная!
Гомоніли тихо чоловіки:
— Бачили, половина комнезамів пухлі ходять?
— Аякже! Стоножку Івана питав, чом їх не рятує комуна.
— Ну?
— Мовчить.
— Невже мовчить?
— Ані слова. Мовчить та ще гірше пухне.
— Кумедія, хи-хи-хи…
— Отож, кажу, чи чужого хліба об’ївся, кхи-кхи-кхи…
Приспівували:
— Радуйся, невєсто неневєстная!
— Собак їдять.
— Так їм!
— Котів.
— Отак їм!
— Радуйся, невєсто неневєстная!
Задзвонив годинник. Хтось почислив:
— Раз, два, три… сім, вісім.
2
Г и р я вийшов із другої хати:
— Кінчайте, сестриці, бо вже ніч.
Всі загомоніли:
— А пора!
— Авжеж, пора!
Стали розходитись.
— Спасибі, сестриці, за акафіста!
- І вам (до Гирі), Гнате Архиповичу! За просвіщеніє…
У сінях.
— А сніг! А мете!
Розійшлися. Монашки як тіні. Тихо погасили свічечки, безгучно вийшли в другу хату. Г и р я підійшов до глухонімого, на кивах, на мигах йому:
— Ну, а ти чого стоїш? Цібе на сторожу!.. Що? Ага, пайку ждеш, їсти хочеш. Дам, дам… Тільки трошки дам, щоб не спав та злий був. Краще будеш стерегти… (Причинив двері в чуланчик, гукнув). Лизю! Уріж там Ларивонові скибку хліба. Чуєш?
3
Увійшла Л и з я у шовковій юпці, на високих каблуках. Г и р я до неї:
— Уріж, кажу, Л а р и в о н о в і… Та що це ти моду взяла прибиратися щовечора, як на весілля? Що це за норови на тебе напали?
Л и з я. Які там норови? Ще що видумайте!
Г и р я. Та ще й набілилася?
Л и з я. Пхи!.. Ще що видумайте!
Г и р я. Зараз скинь! Люди приходять акафіста слухати, а вона… Одразу чутки рознесуть, що ми барахла за хліб наміняли.
Л и з я. Та коли ж я приберуся? Вже два тижні, як той акафіст читається…
Г и р я. Тоді, як голод перестане, а тепер не смій!
Л и з я. Пхи! Як голод перестане. Ще що видумайте! Он Килька Годованого щодня прибирається.
Г и р я (повів очима). Я тобі кажу. Чуєш?
Л и з я взялася краяти хліб.
Багато не ріж! Та не криши, чуєш?.. Дай-но сюди крихти!
Л и з я одкинула ножа.
Та не сердься! От повечеряємо, тоді й прибирайся. Занавісь вікна й хорошись собі хоч до ранку, аби тільки ніхто не бачив…
Л и з я. Та я тільки приміряла, а ви вже й на крик.
Г и р я. Ну годі, не сердься! Бач, усього понамінював тобі.
Л и з я. Пхи! Он у Кильки Годованого барахла ще більш нашого. У неї пахощі французькі й гітара…
Г и р я. Ну нічого. От скоро я поїду в город і куплю тобі, знаєш, що?
Л и з я. А що?
Г и р я. Ану, вгадай.
Л и з я. Пхи! Стану я ще вгадувати.
Г и р я. Дуреня ти! Грамофон тобі куплю. Кажуть, що дешево стоїть — півпуда ячменю.
Л и з я. Папашо! От аби ви купили мені духів… У такому гранчастому бутлику. Що запашні — міри нема! Ось понюхайте. (Дала йому хусточку). Килька побризкала.
Г и р я (понюхав хусточку). Ти ба, й справді пахуще яке, немов миро церковне. Ти розпитай Годованих, де вони купували. Поїду в город і тобі куплю.
Замугикав глухонімий. Г и р я до нього:
— Зараз дам!..
Л и з я. І навіщо ото закликаєте його в хату! Вошей на йому, грязюки, що й страшно дивитись… А смердить!..
Г и р я. Він акафіста стеріг, старців не пускав…
Л и з я. Ой, їй-бо, не можу дихати! Пху, як з барлоги! Утечу!
Г и р я. Не показуй виду, а то ще розсердиться! Ти не дивись, що він глухий і німий. Норовистий, а злий! Правда, дядюго, що хоть дурний, а злий?.. Ну, на тобі твою пайку… Та перехрести лоба, глуха манія… Де вже там! Підожди, хоть я за тебе помолюсь. (Повернувсь до божниці). Отче всіх, на тя вповаємо, і ти даєш нам пищу…
4
Тихо, через силу ввійшла О р и н а. Лизька накрила хліб рушником:
— Папашо! О р и н а!..
Г и р я (обернувся, заступив хліб). Ти знов приперлась?
О р и н а. Драстуйте-драстуйте, татонько мій рідний!.. Хоч шматочок дайте!
Г и р я. Скільки я тобі казав, що нема в мене хліба! Сам голодний сидю.
О р и н а. Хоч шкуриночку, мій боженько…
Г и р я. Тобі що сказано?! Нема!
О р и н а. Хоч понюхати дайте, а то ж усе сніг та сніг… Що вже набридло його їсти.
Л и з я. Ідіть з хати, бо холоду нанесли…
О р и н а. Хоч гарячої водиці, щоб погрітися. Ой любі мої, золоті мої, я ж у вас колись служила, хату мазала і тебе, моя доню, няньчила… Доглядала, доглядала, як свою рідну. Та все тобі співала оцієї, як її… Пам’ятаєш?.. (Заспівала).
М’ята моя рум’яная,
Дитя моє коханеє.
Г и р я. Кажу тобі — хліба нема! І не буде!.. До комуни йди!
О р и н а. Хоч капельку, хоч посидіти, бо вдома ж холодно-холодно… Я тільки хвилиночку, я тільки отак рученьками до тепленького, бо вже, здається, цілий вік сніг іде… (Торкнулася пучками комина).
Г и р я (як не визвіриться). Буду з тобою ще панькатися! Геть, собача печінко, з хати! Чуєш?
Посунулась О р и н а в сіни. Коли тут Ларивон до неї мугика, тиче їй у руки свою пайку хліба. Вийшли.
Л и з я. Чи не симпатія вона йому! (Зареготалась).
Г и р я (плюнув). Пху! Ти диви на його, на глуху манію… Та куди ж це він? Оце так сторія! Собак покрали, а тут ще й сторож за старчихою побіг.
Л а р и в о н вернувся. На голові й на плечах сніг.
(До його). Дурний ти, як беркові штани! Та не реви, як той віл… Оддав хліб, тим і здобрій. Більше не дам! Не дам, не дам!.. Бо ще понесеш якійсь симпатії, а вона й розбовкає на все село, що в мене є хліб… Цібе на сторожу — ніч!.. Підожди, я сам за тобою вийду та покажу, де стояти й ходити, щоб і церкви доглядав, і моє добро стеріг… А ти, Лизю, постели мені в цій хаті, бо тут зручніше буде з вікон поглядати. (Вийшов за Л а р и в о н ом).
Л и з я занавісила вікна, принесла дві подушки, кожух. Потім вийняла люстерко і почала виглядатись. Заспівала:
Об чом, дєво, плачеш,
Об чом сльози ллєш.
Чобітками рип-рип увійшов П а н ь к о.
— Здрастуй, Лизько!
Л и з я. Паню!
П а н ь к о. А старий?
Л и з я. Цс-с… Вийшли до худоби… Та струси сніг, на якусь марюку похожий! (Почала сама трусити}.
П а н ь к о. Дурниці! Не чіпляйсь хоть ти…
Л и з я. Диви, який сердитий! Яка це муха тебе вкусила?
П а н ь к о. Не муха, Лизько, а… (Потер лоба). Слиш… дай шамати, Лизю!.. Зранку не їв.
Л и з я. Я б дала, Паню, та зараз увійдуть папаша. Краще, як вони ляжуть, тоді. Чом учора не приходив? Я й борщу була зоставила.
П а н ь к о. Ніколи було. Статистика замучила.
Л и з я. І коли вже ти її скінчиш?
П а н ь к о. Дурниці питаєш! Хіба можна тепер статистику скінчити? Тільки-но складу та перепишу — один помер, другий помер, п’ятий, десятий… Чортзна-що робиться! Всю статистику мертві перевертають догори ногами.
Л и з я. Зараз увійдуть папаша. Може б, ти вийшов на який час у ту хату або надвір?
П а н ь к о (узяв її за руки). Дурниці! Не боюсь, бо маю до старого діло. Слиш, Лизю… дай пошамати! Віриш, аж темно в очах і ввесь світ немов… хитається, хилиться отак набік…
Л и з я (пригорнулася). Зажди трошки. Паню! От нехай усі ляжуть… Тоді пошамаєш… Слухай, Паню, а ти ж мене будеш сватати?
Не зрозумів П а н ь к о. Знову потер собі лоба;
— Сватати? Як це сватати?
Л и з я. Диви! А ти думав, що так і ночуватимеш зо мною даром?
П а н ь к о. А, сватати! Себто весілля справляти, самогон пити, шамати. Шамати, слиш, Лизю, шамати я хочу!.. (Подивився на неї голодними очима). Гляну на тебе й на себе. Ти, як цвіт той, вся налита — у мене ж самі маслаки… Сил нема вже, Лизю… (Сів до столу. Схилився).
Л и з я (так і прилипла до його). Як засватаєш мене та повінчаємось. Паню, ох і годуватиму: борщем, м’ясом, холодцю наварю, вареників з маслечком, сиром…
П а н ь к о (аж застогнав). Коли, коли ж це буде? Даваймо завтра. Лизько, сьогодні!.. Зараз!..
Л и з я. А хто ж тобі заважа, дурненький? Проси папашу сьогодні, засилай сватів, а в неділю й до церкви…
П а н ь к о (устав, одхиливсь од Лизі). До церкви, кажеш… Не можна мені, бо я ще совєцький. Та й патлатих не люблю!
Л и з я (напружилась, твердо сказала). А ти ж думав як? Я хочу, щоб нас повінчали… Я хочу, щоб ти був моїм, нашим, а не совєцьким…
П а н ь к о в і згадалося:
— Ще як у повстанцях був, то волочив патлатих… Ех, і йтересно тоді було, да!.. Трощили ми буржуїв, як хотіли… Керенок було за поясом… (Зарипіли чобітки. Завихрився чубок над лобом). Раз в одного попа ночували… От де сміху було, як на приставленії! Попаді наказали грамофона крутити, а попові гопака танцювати. Ха-ха-ха… Якби ти, Лизько, бачила, як він у рясі…
Л и з ь к а (на його морозом війнула). Не люблю я таких балачок!.. Перестань!
П а н ь к о (знітився). Йтересно було, да… А тепер голод, шамати хочеться, шамати… Хіба доведеться?.. А чорт йо’бери! Все одно комнезами мене з Ради вигризуть.
6
Г и р я (вернувсь. Бликнув на Панька, на Лизю, усмішку в уса сховав). А я чую — двері рипнули… Думав, що Л и з я виходила.
П а н ь к о (картуза в руці закрутив). Доброго здоров’я, Гнате Архиповичу!
Г и р я. Здоров, здоров, товаришу секретар! Яким вітром до нас?..
П а н ь к о. Та це скінчив діла у Раді та йшов додому… Дивлюсь — у вас ще світиться
Г и р я. Так, так… Ну, що там нового? Що чути?
П а н ь к о. А є новини, Гнате Архиповичу…
Г и р я (поважно, спокійно). Ти б, дочко, дала Пантелеймонові Петровичу поїсти. Що там є у тебе?
Л и з я. Трошки галушок зосталось.
Г и р я. Галушки ж, либонь, холодні… Краще достань огірків, укриши сала абощо…
Л и з я. Може, папашо, яєчню спрягти?
Г и р я. Во-во. Хай чоловік по трудах своїх попоїсть. Знаю, яке те писарювання та й ще під лихий такий час… Жалування, мабуть, не платять?..
П а н ь к о. Бомага з повіту прийшла: з усіх церков речі коштовні забрати: чаші, хрести золоті, обще — срібло, золото…
Г и р я (уважно). Гм… Як це чаші?.. Навіщо?
П а н ь к о. На голодних немовби. Так пишуть.
Г и р я (по паузі). Гм… Приїдуть з повіту, комісія, чи як?
П а н ь к о. Ні, тут… Як на обчеських зборах більш половини за це голоси подадуть, тоді вже комісію…
Г и р я. Немовби виходить, що як народ скаже? Не силою?
П а н ь к о. Та воно так тільки пишуть, щоб комнезами перед повели… Оце С м и к та К о п и с т к а по хатах і побігли…
Г и р я. Ага… А збори коли?
П а н ь к о. Не буде.
Г и р я. Як це… адже ж пишеться?
П а н ь к о. С м и к казав, навряд щоб біднота зібралась… Не дійдуть…
Г й р я. А то так. Куди їм, сердешним… Не ходять вже, а лазять… Доведеться, ма’ть, одкласти?
П а н ь к о. Так С м и к хоче, щоб по хатах підписались, щоб без зборів це діло зробити…
Г и р я. Що?! А коли?
П а н ь к о. Немовби завтра.
Г и р я (аж стілець тріснув під ним). Що-о!? Завтра?.. (Устав). Господи, ще не все! Ще не все! Та що вони думають — життя все зірвати, як двері з петель? А не дозво… (Гримнув на дочку). Ану там совайся скоріш!
Л и з я (здивувалася). Папашо!
Стукнуло в причільне вікно. Г и р я не почув.
Зиркнув на Панька, потому на дочку.
— Пантелеймон же Петрович той… голодний, либонь, наробився, а ми його про те, про се…
Л и з я. Та я й так уже захапалась. Хай краще Пантелеймон Петрович поможе в печі розпалити.
Г и р я. Ще що скажи з дурного розуму! (До Панька). Чи бачили таку ледачу дівку?
П а н ь к о. А чому ж не помогти! Та я залюбки… Раз-два — лєвой! На послугу до вас, молодая хазяйка!
Л и з я. Зараз ідіть у чулан та запаліть мені в печі! Солома й кізяки у сінях…
П а н ь к о (стукнув, рипнув чобітками). Радий слухати! (Пішов).
Л и з я (до збентеженого батька). Хтось стукнув у вікно. Мабуть, Г о д о в а н и й. Послі розпитаєтесь. (Вийшла).
7
Г и р я зиркнув у вікно. Пішов одчиняти.
Прийшли двоє: дід а ціпком і високий огрядний чоловік — Г о д о в а н и й.
Д і д з ц і п к о м (струсив сніг). Насилу добились: б’є, мете, крутить, щоб ти знав. Прямо тобі ціла ліворуція. А тут ще Л а р и в о н трохи дрючком не загилив…
Г о д о в а н и й. Стереже, як часовий на посту. Насилу вгамували. Ху! А ми оце до вас, Гнате Архиповичу, прийшли, чи не знаєте ви…
Д і д з ц і п к о м (перехопив). Чого отой С м и к та К о п и с т к а…
Г и р я. По хатах бігають?
Д і д з ц і п к о м. Еге… Невже знаєш?
Г и р я. Знаю.
Г о д о в а н и й. Хто сказав?
Г и р я. А є такі. (Показав на двері). Не так поки що голосно кажіть, бо…
Г о д о в а н и й. Ага! Молодця у вас дєвка!
Г и р я. Та вже діло своє знає…
Г о д о в а н и й. Так оце ми до вас: що то значить, що вони по хатах бігають?
Д і д з ц і п к о м. Як би чого не вийшло, щоб ти знав?
Г и р я. А вже виходить! Я оце по вас сестриць думав посилати…
Г о д о в а н и й. Он як!
Г и р я. Виходить так, як од архирея через монашки було упереджено: завтра братимуть з церкви чашу й хрест… Прийшла така бомага… Пишеться, щоб на об-чеських зборах, з народного дозволу це робилось, та С м и к і К о п и с т к а не дурні. Знають, що голота вся на збори не полізе, так вони ото й майнули по хатах своїх писати. Думають без зборів це діло зробити…
Пауза. Сипнуло снігом у вікно. Г о д о в а н и й аж за голову вхопився:
— Та невже ж таки заберуть?
Д і д з ц і п к о м. Га?
Г и р я мовчки поправив лампадика.
Г о д о в а н и й. Ну то як же, Гнате Архиповичу?
Г и р я (перехрестився). Пора.
Д і д з ц і п к о м. Що саме, Гнате?
Г и р я. Пора, кажу!
Скинулись Г и р я й Г о д о в а н и й очима. Один одного зрозуміли.
Г о д о в а н и й (по паузі). Так граймо на тривогу?
Г и р я. А так…
Д і д з ц і п к о м (залупау очима). Та що саме — не второпаю?
Г о д о в а н и й. Це, діду Онисько, воєнний сигнал такий є — тривога. Щоб, значить, ать-два — і всі як один на ногах!
Д і д з ц і п к о м. Ага, ага!.. Тепер добрав діла.
Г и р я. Удосвіта рано сесіриці підуть по наших хатах. Казатимуть, щоб не піддавалися і хреста та чаші святої — анікому. Бо скоро, мовляв, край буде комуні…
Д і д з ц і п к о м. І большевицькому движенію, щоб казали.
Г и р я. А виходить — край їм!.. Оце й золото з церков забирають, щоб було чим по загряницях жити. Не дозволимо, господи!
Г о д о в а н и й. А як дійдеться чого?
Г и р я. В усі дзвони вдаримо, з хуторів людей покличемо, муром станемо!
Г о д о в а н и й. Та ні, я про щось протчее…
Г и р я (підвів брови). Ви думаєте?
Г о д о в а н и й. А не обійдеться.
Пауза. Тріснуло в лампадику.
На обличчі в Гирі тіні заграли.
Поправив лампадика і мовив глухо:
— Ну, що ж… і про такий случай є чоловік.
Г о д о в а н и й. Хто?
Д і д з ц і п к о м. А я знов не второпаю, що ви й до чого?
Г о д о в а н и й. Помовчіть, діду. (До Гирі). Хто?
Г и р я. Л а р и в о н!
Г о д о в а н и й (несподівано, розложиста). Ха-ха-ха. Оце вже ілюзійон!
Г и р я (зачепило його). Не ймете віри?
Г о д о в а н и й. Та… Глухе ж і німе. Як говорилось у нас, у драгунів, — ідійот!
Г и р я. Хочете, при вас наведу його на тропу? (Гукнув у другу хату). А ввійдіть, сестриці, сюди!.. Нечутно з’явились Ч е р н и ц і. Г и р я до них:
— Побіжіть котора та покличте Л а р и в о н а! Він там біля клуні або біля церкви… Через садок ідіть!
Ч е р н и ц і метнулись обидві.
Г о д о в а н и й. Ет… Даремно й язика терти — воно ж не зрозуміє!
Г и р я. Ви немов за дурного мене маєте…
Г о д о в а н и й. Та ні! Л а р и в о н а я маю за дурня.
Г и р я. А не такий вже дурний. Я йому на мигах, на знаках про царя й про комуну — про все. Та й сам він бачив, як хліб трусили та забирали… Там такий злий на комнезам, що аж-аж.
Г о д о в а н и й. Ой, чи такий же він до самого споду?
8
Вернулись Ч е р н и ц і.
За ними завіяний снігом всунувсь Л а р и в о н.
Без шапки. На голові білим вінком сніг.
Г о д о в а н и й. Та в його шапки нема, чи як?
Г и р я. А то як вітер, гроза або оце хуга, дак він без шапки отак цілу ніч виходить. (Повернувся до Л а р и в о н а. На мигах, на знаках йому). Сідай, Л а р и в о н е, до печі!.. Погрійся! Та сніг обтруси, сніг… Та дрючка у куток постав. Не хочеш? То сідай так.
Замугикав Л а р и в о н. Обтрусився. Тільки на голові сніг білим вінком зостався.
Г о д о в а н и й. Та невже ото він розуміє?
Г и р я (на мигах, на знаках.) Дивись, Л а р и в о н е!.. Комуна ота написала… комнезамам… що у нас хліб забрали й одвезли, знаєш?..
Л а р и в о н замугикав.
От-от… Зрозумів? Комуна написала хреста й чашу з церкви брати, корогви брати. (До Годованого). Він любить корогви носити. (До Л а р и в о н а). Усе срібло-золото… Всі цяці брати… цяці… (Показав йому на позолоту й срібні вінці в іконах). Написали забрати!
Л а р и в о н замугикав.
І чашу божу заберуть! Чашу!.. Оту саме, що батюшка з неї меду давав тобі… Зрозумів? Но-но! Одвезуть, одвезуть. Зуби собі робитимуть! Бачив у комісара, що жив у нас отут на квартирі?.. Ну от… А церкву зачинять, запечатають і тебе наженуть…
Д і д з ц і п к о м. Як собаку наженуть, щоб ти зна…
Г и р я. Завтра прийдуть до церкви. Не треба пускати!.. Бити їх треба!..
Звівся Л а р и в о н. Голосніш замугикав.
С м и к а отого, К о п и с т к у Мусія знаєш?..
Д і д з ц і п к о м (не втерпів). Бити їх!
Засварився дрючком Л а р и в о н. Замахав. Тіні по стінах побігли.
Г и р я. Отак!.. Отак!.. (До Годованого). От хто вдарить! А ви не вірили…
Г о д о в а н и й (годі й собі). Бий їх!
Д і д з ц і п к о м. За развьорстку бий!
Г о д о в а н и й. На махан бий! Ч е р н и ц і (й собі): — Бий їх! — Бий! Бий!
Перша (підскочила до Л а р и в о н а. Співає. Плаче). Ми трудились… Килимки, обруси ткали… Людям… Ми капусту, квітки поливали… Васильками пахло, сонечко було. А вони нас… на сніг, на мороз…
Друга (збоку забігла. Простягла руки). Хрест зняли на брамі… Хлак червоний там… А ми бігли, бігли… через греблю, лугом, степом… Ніч та сніг… Ніч та сніг… Ще й досі трусимось… Ось дивись — трусимось.
Обступили Л а р и в о н а. Сіпають, шарпають, плачуть.
Г и р я насилу їх вгамував:
— Та він же глухий, не чує… На знаках йому треба, на мигах… А ви… Та ви, дивіться, засмикали його!.. А господи!.. Та ви його ще з тропи зіб’єте, що допіру я навів… Одступіться!
Одсапались усі. Л а р и в о н, сварячись, став до стіни.
Сніговий вінок почав танути. Скотилися перші краплини — немов чужі сльози на
Л а р и в о н о в і м обличчі. Тоді Г и р я до Годованого:
— А що! Тепер вірите?
Г о д о в а н и й. Спиніть, бо ще когось загилить.
Г и р я (до Ларивона). Ну годі… Завтра!.. Розумієш — завтра! Во-во… А зараз…
Зашаруділо щось, замацало за дверима.
Всі обернулись до дверей. Г и р я занепокоївся:
— Це ви, сестриці, сіней не заперли… Хто там?
Почувся голос:
— Це я… С т о н о ж к а Іван. Одчиніть!
Г и р я пошепки показав усім, щоб вийшли у другу хату.
9
Засніжений, спираючись на ціпок, тихо увійшов С т о н о ж к а:
— Це я, Гнате Архиповичу… От що я вам скажу, Гнате Архиповичу. Я прийшов… Позичте мені хоч з півпуда…
Г и р я. Гай, гай, голубе мій, якби ж то я мав що позичити…
С т о н о ж к а. Озадку чи той… макухи, може, а то ж сами бачите — гину… У Ганни вже ноги спухли…
Г и р я. По щирості скажу, Йване, зосталось ячменю того пудів з десять — держу на насіння. Ні жита, ні пшениці й озадку нема. Коли не віриш, ходім покажу горище, засіки, бочки… Ось ходім!
С т о н о ж к а. Та нащо! Не треба, Гнате Архиповичу, я вірю вам…
Г и р я. Бачиш, посивів? Ночами не сплю, все думаю, об весні помишляю, як сіяти будемо, Йване? На все село семеро коней зосталося: у мене, у Годованого, у діда Ониська, у Щербака Трохима. А пшениці — ні зернини, ні проса, ні гречки нема. От коли загибель прийде, Йване, дак це весною. Усім буде край!.. (По паузі). Ну, що там кажуть С м и к та К о п и с т к а? Невже тому правда, що мають забрати в церкві чашу христову, хрест, позолоту й срібло?..
С т о н о ж к а. Кажуть, бомага прийшла…
Г и р я. Ну а ти, Йване, як про це думаєш?
С т о н о ж к а. Не думав про це, Гнате Архиповичу, бо не можу… Світ в очах отак хилиться, крутиться… Запаморочилось у голові так, що іноді не знаю, де я й що мені робиться.
Г и р я. Га? До чого довели людей! Дивитися тяжко…
С т о н о ж к а. Гнате Архиповичу!.. Може, у вас… кішка є, то позичте!..
Г и р я. Стямся, Йване! Де ж таки видано було, щоб християнська душа вживала коли котятину… Та краще вже вмерти, як ото їсти котів чи собак…
С т о н о ж к а. Та ні, я не їсти… Миші завелись у хаті, дак Г а н н а просила дістати кішку…
Г и р я (засміявся). А де в тебе тії миші взялися! Давно, ма’ть, подохли вони… От що, голубе мій, дав би я тобі ячменю, якби ти…
С т о н о ж к а (аж скинувсь, ожив). Я одроблю!.. Я…
Г и р я. Дав би з останнього, кажу, якби ж ти одцурався їх, одсахнувся від К о п и с т к и та С м и к а та й повернув на християнську тропу…
С т о н о ж к а. Я той… я краще одроблю вам…
Г и р я. А, голубе, що мені твій одробіток! Ти на правильну тропу вийди! Он завтра вони забиратимуть з церкви чашу і хрест, ти що їм скажеш? Дозволиш чи ні?..
У Стоножки голова поникла.
Га?
С т о н о ж к а засіпався.
Невже, питаюсь, дозволиш і з богів сорочки познімати?
С т о н о ж к а. Не знаю про це…
Г и р я. Гм… Так-таки й не знаєш?
С т о н о ж к а. Не думав про це…
Г и р я. Гм… Якщо не думав, то піди та подумай, помисли. А тоді приходь! Тим часом і я подумаю, обмислю… (Глянув на годинник). Та дивися, вже скоро десять! Біжить час, обминає нас… І не зглянешся, як отак і смерть у двері набіжить…
С т о н о ж к а (глухим голосом). Гнате Архиповичу І Я за вами руку підійму… Як скажете, так і чинитиму…
Г и р я. Е, ні!.. Я не приневолюю, я не силю тебе, Йване. Ти краще подумай, голубе, виваж все це, обміркуй…
С т о н о ж к а. Я вже надумавсь… Я за хрест і чашу… Щоб не брали їх, скажу, і щоб більше нічого у людей силою не брали.
Г и р я. Ось-ось воно й є: щоб силою не брали! Святу правду, Йване, кажеш — щоб не брали силою!.. А брали, спитавшись у хазяїна, дозволу випросивши у людей… у громади… Ех, жаль який, Йване, що ти прозрів тоді, коли вже у мене силою забрали хліб, а ти ж і помагав його брати!..
С т о н о ж к а. Простіть, Гнате Архиповичу!
Г и р я. Ну, та вже хай бог тебе простить… Мішечка у тебе часом нема?.. Ага, торба!.. Давай… Та вона така, що пудів зо два влізе. Постій тут, я зараз… (Вийшов у сіни і скоро вернувся). А знаєш, Іване, ти ось що… Ти краще прийди по ячмінь до мене завтра чи там позавтра.
С т о н о ж к а. Я їй-бо, дядечку, за хрест і чашу… Може, не вірите, то я заприсягнуся…
Г и р я. Приходь завтра… Як тільки ото скажеш привселюдно, біля церкви, що ти за хрест і чашу, як тільки покаєшся, так і приходь… Позичу, голубе, їй-бо, позичу і так дам… Серця увірву шматочок, а таки дам…
С т о н о ж к а. Дядечку, Гнате Архиповичу! Сили моєї не вистачить до завтра… Боюсь, що не встану, до церкви не дійду, десь упаду…
Г и р я. А господи, не можу на такі муки дивитися… Не можу, Йване!.. Серце крається… Постій, постій, голубе… (Підійшов до столу, одкинув рушника і, взявши в руки буханок хліба, урізав половину. Потому, повагавшись, ще шматочок додав). На, Йване! Оддаю тобі свій завтрашній пай, бо сам уже давно на порціях живу.
С т о н о ж к а (чолом йому давши). Спасибі вам!.. Спасибі!..
Г и р я. А завтра приходь до церкви… Чуєш?
С т о н о ж к а (із сіней). Прийду!
10
Вернувся Г и р я в хату, аж тут Л и з ь к а із чулану вийшла.
Очі сяють, на щоках ягідки грають. Підійшла і пошепки:
— Папаню, милий… Завтра свати до нас будуть. Чуєте? Свати!
Г и р я (стрепенувся). А не бреше?
Л и з я. Ні, ні, щось на його оті комзлидні насіли, дак він на все рішився…
Г и р я. Та невже?
Л и з я. Цс-с…
Г и р я. Рішився, кажеш?
Л и з я. Цс-с-с, папаню… Не показуйте йому, що ми так і зраділи… Пхи!
Г и р я. Гм… Подивлюсь на тебе, Лизю, — вилита ти мати. Покійна теж така була, царство їй небесне… Ну, йди, доню, до нього… Та гляди лишень, щоб не обдурив!..
Л и з я. Пхи! Ще що вигадаєте! Не на таку напав…
Г и р я. А про церкву ти йому нагадала?
Л и з я. Піде й до церкви.
Г и р я. Гляди ж… А на весілля — духів отих та пахощів повне відро тобі куплю… Постривай ще… (Озирнувся, одчинив якусь лядку, витяг пляшку самогону, одлив половину). На, почастуй… Тільки багато не давай… Та гляди мені!..
11
Вийшла Л и з я. Г и р я пройшовся по хаті.
Із другої хати вийшов Г о д о в а н и й, Д і д з ц і п к о м, Ч е р н и ц і, Л а р и в о н.
Г и р я (усміхнувся до них). Чули?
Г о д о в а н и й. Голова у вас, Гнате Архиповичу.
Г и р я. Просвітляється життя, просвітляється. (Повернувся до божниці). О господи, царю небесний! Перебори ти силою своєю революцію! Попали ти її огнем своїм! Попелом укрий! Вітром розвій!
Ч е р н и ц і стали навколішки.
Зашелестіли губами й широкими рукавами. Молилися всі.
— Поверни все на старий лад!.. Та невже ж ти не в силах подужати комуну? Бий її, трощи, з корінням виривай геть!.. Ти покарав був Йова милосердного, дак ти ж йому повернув усе добро… Верни ж нам наше добро, що комнезами забрали!.. Верни коні, хліб, худобу, гроші!.. Ну. верни ж, верни, тебе благаємо!..
Завіса