Другого дня пiсля вечернi отець Палладiй з отцями Iсакiєм, Єремiєю та Tapaciєм прямували до брами по гycтiй алеї монастиря. Тiльки що вони вийшли по сходах в дзвiницю, через котру був головний вихiд з монастиря, назустрiч їм iшов Копронiдос.
- Зустрiчаю вас, чеснi отцi, як колись у давню давнину Авраам стрiчав трьох странникiв, - сказав Копронiдос, знявши бриля й низенько кланяючись.
Копронiдос пiшов поруч з ченцями й привiв їx до свого житла. Ченцi увiйшли в кiмнату Копронiдоса, перехрестились по тричi до образiв, а потiм привiтались з Копронiдосом.
Копронiдос попросив їx сiдати. Ченцi посiдали на стiльцях, але Копронiдос попросив отця Палладiя пе-pecicти на турецьку канапу. Копронiдосова кiмната зовсiм була схожа на чернечу келiю. Два кутки були обвiшанi образами, i в кутках горiли двi лампадки. В одному кутку на косому столику були наставленi святощi, принесенi нiбито з Афона та з Єрусалима: пляшечки з свяченою водою, якiсь камiнцi, кипарисовi хрестики та образки; в самому куточку стояли двi пальмовi cyxi гiлки. Через кiмнату був простелений узький килимок, виплетений з чорних та бiлих крайок. В кiмнатi пахло смирною та кипарисом, тхнуло монастирським духом далекого Сходу.
Незабаром у дверях з'явилась не дуже молода, але гарна з лиця така добра товстуля, низька, кругленька, i, неначе клубок, помаленьку покотилась з дверей по килимку. Голова в неї була напнута чорною шовковою хусткою; кiнцi хустки телiпались на повних грудях; шия була обгорнута бiлою хусточкою. На чорнiй сукнi ясно вирiзувались жовтi зернистi чотки, котpi вона держала в бiлiй пухкiй руцi.
- Моя супружниця, котрою благословив мене бог! - рекомендував Копронiдос.
Супружниця пiдступала до кожного ченця по черзi. Кожний чернець уставав з мiсця й хрестив її великим хрестом. Вона поцiлувала ченцiв у руку.
- Як же ваше святе ймення? - спитав отець Палладiй.
- Мелетiя, - несмiливо обiзвалась товстуля й стояла серед гостинної нi в сих нi в тих, неначе наймичка, готова вислухати приказ господаря.
- Iванiвна по батьковi, - додав Копронiдос, - зросла пiд захистом святої Афонської гори, недалечко од Афона, родом грекиня, любить монастирi та святих чорноризцiв. - Копронiдос показав Мелетiї на стiлець. Вона сiла помаленьку, обережно, як сiдає школяр тодi, коли його попросить сiсти вчитель. Склавши бiлi руки й поклавши їх на животi, вона почала крутить великими пальцями, палець кругом пальця, так жваво, що аж чотки в неї в руках шелестiли. Мелетiя витрiщила на ченцiв здоровi темнi очi, як корова на новi ворота, й мовчала. Отець Тарасiй так i вп'явся очима в її повне блiде лице.
- Не нудьгуєте в нас за своїм краєм? - спитав у неї отець Палладiй.
- Нi, я вже оговталась, звикла до Києва, - обiзвалась Мелетiя й засоромилась.
"Десь я неначе її бачив, - подумав отець Палладiй, - неначе вона колись наймала молебень… давненько… рокiв з п'ять переднiше… Такi товстi брови…"
Мелетiя нiколи й не бачила Афона: вона була таки грекиня, але київська, мiщанка з Подолу, i не була навiть жiнка Копронiдоса… Посидiвши й поклiпавши очима на ченцiв, Мелетiя вийшла i пiшла в пекарню готувати ченцям закуску та вечерю.
- У вас благочестиво в хатi: пахне смирною та кипарисом, - обiзвався отець Iсакiй.
- Наче в храмi, - обiзвався отець Єремiя i навiщось перехрестився.
- В мене багато святощiв з Єрусалима, - сказав Копронiдос, - ви, святi отцi, знаєтесь на тому: от вода з святої рiки Йордану. - Копронiдос устав, пiшов у куток до столика, взяв кiлька пляшечок з водою й подав ченцям. Ченцi забрали в руки пляшечки, повертiли їх у руках i поставили на стiл.
А оце камiнцi з Вiфлiємського вертепу, - сказав Копронiдос, взявши в руку кiлька камiнцiв. Вiн перехрестився, поцiлував камiнцi й подав Iсакiєвi. Отець Iсакiй з рушливiстю узяв у руки один камiнець, перехрестився й поцiлував. Єремiя взяв у Iсакiя камiнець i, знявши клобук, i собi перехрестився й поцiлував камiнець. Палладiй тiльки подержав у руках камiнець, подивився й поклав на стiл. Але рушливий Тарасiй навiть не взяв у руки тих камiнцiв, тiльки мовчки дивився на їх; очевидячки, вiн ждав од Копронiдоса не камiнцiв, а чогось смачнiшого й тривнiшого.
- А оце камiнцi з-пiд святої Голгофи, - сказав Копронiдос i, поцiлувавши, вiн подав ченцям якiсь чудної форми камiнцi.
Тi камiнцi бачили Єрусалим так само, як i Копронiдос: вiн назбирав їх по берегах Росi. Ченцям вже трохи обридли тi камiнцi: вони вже їх не цiлували, а тiльки подержали в руках та й поклали.
- Були в Єрусалимi? Бачили гроб господнiй. Голгофу? - спитав у Копронiдоса Iсакiй.
- Сподобив господь, сподобив! Бачив усi святi мiсця, - одповiв Копронiдос.
- Ой господи! Спаси й помилуй нас! - обiзвався Єремiя. - Красно там, дивно й велелiпно?
- Красно й дивно! Бачив я й Голгофу, гроб господнiй, чув, як душi грiшникiв плачуть i скрегочуть зубами. Є там у стiнi в великiй церквi дiрка, вона йде пiд землю просто в саме пекло. Як притулиш вухо, то й чуєш i крик, i галас, i стукiт, i гуркiт, i клекiт, i скрегiт зубiв, - сказав Копронiдос.
Отець Iсакiй важко зiтхнув i перехрестився. Вiн був з простих селян i йняв вiри тим побрехенькам та теревеням Копронiдоса, бо вже це чув од людей-прочан, що мандрували на прощу в Єрусалим.
- Ой господи! Спаси нас i помилуй, - промовив вiн тихо.
- А проти великодня на утренi святий огонь сходить з неба. Патрiарх входить у печеру до гробу господнього з пучком незасвiчених свiчок i молиться. Огонь спадає з неба, i самi свiчi запалюються, - теревенив далi Копронiдос.
- Дивнi дiла твої, господи, - сказав Єремiя й перехрестився.
- А оце пальмовi гiлки, посвяченi в єрусалимському храмi на вербу; це там такi нiби верби, - сказав Копронiдос i подав одну гiлку отцевi Палладiєвi. Отець Палладiй узяв гiлку, подивився, понюхав i поклав на столi. Пiсля його понюхали гiлку й другi ченцi.
Отець Єремiя знов важко зiтхнув i глянув на образи.
Тим часом Мелетiя принесла чай i поставила на столi, а до чаю подала пухкої паляницi на тарiлцi. Ченцi побрали стакани й розговорились. Копронiдос винiс до чаю пляшку рому.
Ченцi спершу трохи церемонились, прикривали зверху долонями стакани, одмагались, вважаючи ром за грiх; але невпроханий Копронiдос силою поналивав їм рому в чай. Отець Тарасiй, випивши пiвстакана чаю, без сорому взяв пляшку, бурхнув рому в стакан i сповнив його до крис. Мелетiя наливала й приносила стакани безперестанку. Пуншi за пуншами щезали, неначе ченцi виливали їх у безодню.
Попиваючи пуншi, ченцi все судили цей грiховний мир та гудили "болярiв" та скупих на приносини "боляринь".
- Ще тiльки й зосталось благочестя, що помiж купецтвом, - почав отець Iсакiй, - благороднi ходять у монастирi до церкви, тiльки задля того, щоб послухати чудову пiвчу та подивитись на церемонiю, а серце в їх - камiнь; гроб одчинений- гортань їх.
- Паничi ходять до церкви, щоб моргать на паннiв, а не молитись, - обiзвався отец Тарасiй з смiхом.
- Ой правда, правда! - знов обiзвався Копронiдос, ще й важко, але якось роблено зiтхнув.
- Грiх твориться в храмi: не стоять на службi благообразно, осклабляються устами, - додав Єремiя.
- А говiють - тiльки в рот вiють, - додав Тарасiй i влив у рот трохи не пiвстакана пуншу, захлинувся й став кашляти, навiть чмихать.
- Кажуть, що в Петербурзi якийсь болярин завiв нову вiру; сам проповiдує в своїх позлащенних чертогах, а боляринi грають на органах чи на фортеп'янi та спiвають, та козлогласують. Ой, господи, спаси нас! - сказав Iсакiй.
- Кажуть, що цар звелiв тому єресiарховi виїхати з Петербурга. А вiй i каже: скажiть царевi, що виїду з города разом i воднораз, в одну годину, на чотирьох заставах. Ото цар звелiв стерегти, застави, i з усiх чотирьох застав в одну й ту саму хвилину виїхав той єресiарх i поїхав за границю на теплi води, - промовив авторитетно отець Єремiя.
- Ото, скажiть! Такi чуда, як i на Афонi, - обiзвався Копронiдос.
- Не так-бо було! То Пашков, великий багатир, завiв нову вipy в Петербурзi. А ви, отче Єpeмiє, мiшаєте одне з другим. То колись були масони в Петербурзi, що накладали з чертами, - сказав iронiчно отець Палладiй, обертаючись до Єремiї, як до непросвiченого простого селянина.
- Суєта настала на свiтi. Мир загруз i бабляється у гpixax, як свиня в барлозi, - далi тяг свiй плач отець Єремiя.
- А! Враг його бери! Нам байдуже! - сказав отець Tapaciй, виливаючи в рот пунш.
Пiсля чаю та пуншiв Мелетiя застелила стiл скатертиною, принесла двi тарiлки пирогiв, поставила тарiлки з шинкою, ковбасами, оселедцями, iкрою та сиром. За пирогами та закускою з'явились на столi пляшки з горiлкою, наливкою та винами. Копронiдос налив ченцям по чарцi горiлки. Ченцi з смаком випили разом, неначе москалi бахнули з рушниць по командi.
- Прошу, святi отцi, закушувати; от м'ясне, а от рибне. Це пирiжки з рибою, а оце з м'ясом: хто чого хоче. В нас, в грецьких монастирях, чорноризцi їдять i м'ясо. А як у нас їдять у монастирях м'ясо, то й вам не rpix, - сказав Копронiдос, щоб надати смiливостi братiї.
- Який тут rpix! - сказав отець Тарасiй i кинувся на ковбаси. - "Не входяче в уста поганить чоловiка, а виходяче з уст".
- Та воно-то так! Нiгде правди дiти, - обiзвався отець Палладiй i кинувся до шинки з жадобою, бо вже довго пiснюкав у монастирi. Отець Iсакiй та Єремiя, одначе, крiпились i закушували горiлку пирогами з рибою. Єремiя тiльки поглядав скоса на ковбаси. Пiсля закуски Мелетiя принесла на полумиску здорового начиненого коропа, а пiсля коропа подала шматок печеного поросяти з начинкою; порося було сите, пахуче, з закарцюбленим хвостиком; вона ще й подала хрiн до його мов на великдень. Отець Тарасiй не ждав навiть, поки його попросить хазяїн, i кинувся на порося, як вовк на ягницю. Отець Палладiй одкраяв i coбi добрий шматок. Iсакiй та Єремiя аж скривились i мовчки дивилися на ситеньку поросятину. Тепла пахуча пара од поросятини страшенно дратувала в їх апетит.
Iсакiй понурився i аж здихнув важко.
- Отче Iсакiю? - обiзвався Тарасiй. - Поки ти зiтхатимеш, то ми усе порося укладемо в копи. Бери мерщiй виделку та їж! - сказав вiн геть-то нецеремонно. Отець Iсакiй i справдi побачив, що Тарасiй не жартує. Вiн ухопив на виделку здоровий шмат поросятини й нагрiб пiвтарiлки начинки.
- Ми в гостях, а в гостях у чужих людей все одно що в дорозi, а в дорозi i чорноризцевi можна їсти, що бог пошле, - сказав Iсакiй, щоб заспокоїти своє сумлiння.
- Отче Єремiє! Розрiшайте-бо! В грецьких монастирях розрiшають собi м'ясо, i це не вважається за грiх, - благав Копронiдос.
Отець Єремiя кривився, морщився, довго дивився одним оком на образи, а другим на порося.
- Та вже прочитаєш дома правило в молитвах ввечерi, то бог простить. Ми ж не в монастирi, а в гостях i в дорозi; "грiх у мiх, а спасiння в торбу!"- заспокоював отець Тарасiй.
Отець Єремiя таки не втерпiв: одшматував прездоровий шматок поросятини, похапцем нагрiб начинки й почав уплiтати на весь рот. В хатi стало тихо, тiльки було чуть, як лущало порося в зубах та жмакали й плямкали жадобнi роти.
- От так святi чорноризцi! Грiшний мир гудимо та судимо, а порося уплiтаємо на всi заставки та горiлочку попиваємо, - смiявся отець Тарасiй. Порося так швидко зникло десь з полумиска, що й хазяїн не зоглядiвся. Пiсля поросяти пiшла чарка за чаркою. Копронiдос наливав чарки наперемiнку то вином, то наливкою, то горiлкою. Ченцi не розбирали й лили в рот чарку за чаркою: вони хапались, щоб часом не замкнули на нiч монастирської брами.
- Де ж раба божа Мелетiя? - спитав Тарасiй, одкинувши голову на спинку стiльця й одсапуючи, неначе пiсля працi. Йому заманулось подивитись на чорнi густi брови та карi очi тiєї раби божої. Копронiдос покликав Мелетiю. Вона сiла проти Тарасiя, промовила кiлька слiв, а потiм замовкла й тiльки крутила пальцем кругом пальця, неначе пряла. Тарасiй витрiщав на неї очi й осмiхався, показуючи широкi зуби, неначе лопатнi. Посидiвши трохи, Мелетiя встала й вийшла, хитаючись на ходi, як годована качка.
"Ну, цей чорноризець ласий i до поросятини, i до чорних брiв…" - подумав Копронiдос i намотав собi на вус.
- Ой, час у монастир! - аж гукнув на всю свiтлицю отець Палладiй. - Швидко замкнуть браму.
I вiн обперся лiктем об локiтник канапи й насилу пiдвiв своє важке сите тiло. Ченцi наче по командi пiдвелися з мiсцiв, перехрестились до образiв, подякували хазяїновi та хазяйцi, накинули на голови клобуки, забряжчали чотками й хапком вийшли на вулицю. Копронiдос ухопив шапку й вибiг випроводжати їх. Вiн боявся, що ченцi не потраплять до брами, часом зiб'ються з дороги й заблудять.
Прийшли до монастиря, до брами в дзвiницi. Треба було виходити на високi сходи.
- Що це таке? Виходили з монастиря - сходи були як сходи, а теперечки стоїть неначе якась гора! - мимрив Палладiй. - Як я вийду на цю гору?
- Ой, спаси нас, господи, i помилуй! Не вийду й я: такi великi схiдцi! - сказав Iсакiй i без сорому сiв на сходах.
- Ой господи, спаси нас, грiшних! Не вилiзу й я! - сказав Єремiя i, ступивши на сходи, спiткнувся та й сiв.
Отець Тарасiй якось вилiз сам на сходи. Копронiдос повиводив попiд руки на сходи ченцiв.
- Як же ми тепер посходимо наниз звiдсiль? Ще порозкочуємось, як онуки, по сходах, - бiдкався отець Палладiй.
Не встиг вiн цього промовить, як Єремiя вже спiткнувся на крутих сходах.
- Ого! Отець карлюка вже внизу! Хоч маленький, але спiшненький, - обiзвався Тарасiй.
Копронiдос мусив брати кожного ченця пiд плечi й позводив їх з сходiв, а потiм повiв по алеї, як поводатар водить слiпих старцiв.
- Як часом заманеться вам, чеснi отцi, печених єгипетських м'ясiв та "говяд" або чого питного, то я вам носитиму в келiї; прикрию чим-небудь та й принесу в хустцi, - сказав Копронiдос.
- Менi печене порося на вечерi! - сказав Палладiй.
- А менi питного чого… знаєте… спирту, рому, - обiзвався Iсакiй.
- Добре, добре! Моя Мелетiя спече i порося, i iндика, i чого схочете, тiльки давайте грошi, - сказав Копронiдос.
- Добрий ви i богобоящий чоловiк, i до монастиря ревнивий, - сказав отець Палладiй.