За багато миль звідти холодний туман, що тиснув на вікна прем’єр-міністра, стелився над брудною річкою, яка звивалася між зарослими бур’яном і засипаними сміттям берегами. Там стирчав величезний димар, похмурий і зловісний — усе, що залишилося від занедбаного млина. Не чути було ні звуку, окрім шепоту темної води, не видно було жодної ознаки життя, окрім худющої лисиці, що скрадалася понад берегом, сподіваючись винюхати у високій траві стару обгортку від риби з картоплею.
Аж ось з ледь чутним ляскотом біля річки постала з повітря струнка постать у каптурі. Лисиця завмерла, сторожко вдивляючись у цю дивну з’яву. Постать якусь мить роззиралася, а тоді рушила звідти легкими швидкими кроками, шурхочучи по траві полами довгої мантії.
Ляснуло вдруге, вже голосніше, і матеріалізувалася друга стать у каптурі.
— Стривай!
Різкий вигук налякав лисицю, що причаїлася в густій траві. Вона вистрибнула зі своєї схованки й помчала берегом. Спалахнуло зелене світло, почулося скавуління, й лисиця мертва впала на землю.
Друга постать перевернула тварину ногою.
— Звичайна лисиця, — пролунав з-під каптура байдужий жіночий голос. — А я було подумала, що то аврор… Циссі, зачекай!
Та особа, яку вона наздоганяла, зупинилася всього на мить, озирнувшись на спалах світла, а тоді почала дряпатися на берег, з якого щойно впала лисиця.
— Циссі… Нарцисо… послухай мене…
Друга жінка наздогнала першу, схопила її за руку, але та вирвалася.
— Іди собі, Бело!
— Ти повинна мене вислухати!
— Я вже все чула. І все вирішила. Відчепися від мене! Жінка, яку звали Нарциса, видряпалася по схилу нагору, де річку від вузенької брукованої вулички відділяла огорожа зі старих рейок. Бела піднялася за нею. Вони стояли поруч і дивилися через дорогу на довгі ряди занедбаних цегляних будинків, що зяяли в темряві похмурими сліпими вікнами.
— Він тут живе? — зневажливо спитала Бела. — Отут? У цій маґлівській купі гною? Ми, мабуть, перші з наших, чия нога ступила…
Але Нарциса не слухала, вона вже прослизнула крізь прогалину в іржавій огорожі й бігом перетинала дорогу.
— Циссі, стривай!
Бела подалася за нею, а вітер ззаду полоскав її мантію. Вона побачила, що Нарциса біжить між будинками до іншої, майже такої самої вулички. Деякі ліхтарі були розбиті, тому жінки перетинали смуги світла і непроглядної темряви. Переслідувачка наздогнала свою здобич, коли та завертала за ріг, міцно схопила її за руку й повернула обличчям до себе.
— Циссі, не треба цього робити, не можна йому довіряти.
— Темний Лорд йому довіряє!
— Темний Лорд… думаю… помиляється, — засапалася Бела. Її очі блиснули з-під каптура, коли вона озирнулася, перевіряючи, чи немає тут нікого, крім них. — Так чи так, а нам наказали нікому про план не розповідати. Це була б зрада Темного Лорда і…
— Пусти, Бело! — огризнулася Нарциса й витягла з-під мантії чарівну паличку, погрозливо націливши її Белі в лице. Бела тільки всміхнулася.
— Циссі, на рідну сестру? Не посмієш…
— Нема такого, чого б я не посміла! — видихнула Нарциса і в її голосі почулися істеричні нотки. Вона махнула чарівною паличкою, наче ножем, і знову спалахнуло світло.
Бела як обпечена відсахнулася від сестриної руки.
— Нарцисо!
Але Нарциса вже бігла далі. Потираючи руку, переслідувачка знову подалася за нею, хоча трималася тепер на відстані. Вони заглиблювалися в безлюдний лабіринт цегляних будинків. Нарешті Нарциса побігла вгору вуличкою, що мала назву Прядильний Кінець, і над якою, наче велетенський вказівний палець, здіймався височенний димар млина. Її кроки відлунювали бруківкою, коли вона минала забиті дошками вікна з вибитими шибками, і стихли аж біля останнього будиночка, на першому поверсі якого мерехтіло крізь штори тьмяне світло.
Вона встигла постукати в двері до того, як підбігла Бела, пошепки все клянучи. Вони стояли й відсапувалися, мимоволі вдихаючи сморід брудної річки, що його доносив сюди нічний вітерець. Минуло кілька секунд, за дверима почувся рух і вони ледь-ледь прочинилися. У щілину визирнув чоловік з довгим чорним волоссям, розділеним на пасма, що обрамляли його землисте лице з чорнющими очима. Нарциса відкинула каптур. Вона була така бліда, що аж світилася в темряві; довге біляве волосся розсипалося по спині, від чого вона скидалася на потопельницю.
— Нарцисо! — вигукнув чоловік, прочиняючи двері ширше. Світло впало на жінок. — Яка приємна несподіванка!
— Северусе, — напружено прошепотіла Нарциса. — Можна з тобою поговорити? Це терміново.
Він ступив крок назад, пропускаючи її в будинок. Сестра, не знімаючи каптура, увійшла слідом без запрошення.
— Здоров, Снейпе, — кинула вона, проходячи.
— Здоров, Белатрисо, — озвався він, різко зачиняючи двері, і його вузькі вуста насмішкувато скривилися.
Вони опинились у крихітній вітальні, більше схожій на темну палату для психічно хворих. Стіни були повністю заставлені книжками, оправленими здебільшого в старезну чорну чи коричневу шкіру; потертий диван, благеньке крісло й хиткий столик були зіставлені докупи в озерці тьмяного світла від уставленого свічками світильника, що звисав зі стелі. Відчувалася занедбаність, ніби тут ніхто постійно не мешкав.
Снейп жестом підкликав Нарцису до дивана. Та зняла мантію, відкинула її вбік і сіла, втупившись у свої білі тремтячі руки, зчеплені на колінах. Белатриса зняла з голови каптур значно повільніше. Була вона, на відміну від сестри-білявки, чорнява, з важкими повіками й міцним підборіддям. Не зводячи зі Снейпа очей, Белатриса підійшла до Нарциси й стала в неї за спиною.
— Ну, і чим же я вам можу прислужитися? — поцікавився Снейп, сівши в крісло навпроти сестер.
— Ми… ми тут самі? — тихо запитала Нарциса.
— Так, звичайно. Ще тут є Червохвіст, але ж ми хробаків до уваги не беремо.
Він націлив чарівну паличку на книжкову стіну в себе за спиною. Щось бахнуло, і відчинилися таємні дверцята, за якими на вузеньких сходах застиг дрібний чоловічок.
— Ти вже, мабуть, збагнув, Червохвосте, що в нас гості, — ліниво процідив Снейп.
Чоловічок, згорбившись, сповз на кілька східців униз і зайшов до кімнати. Він мав маленькі водянисті оченята, гострого носа й гиденьку дурнувату посмішку. Лівою рукою він погладжував праву, немовби сховану в яскраво-срібну рукавицю.
— Нарцисо! — вигукнув він пискливим голосом, — …і Белатрисо! Як приємно…
— Червохвіст приготує нам чогось випити, якщо бажаєте, — перебив його Снейп. — А потім повернеться у свою кімнату.
Червохвіст здригнувся, ніби Снейп чимось у нього пожбурив.
— Я вам не слуга! — пискнув він, уникаючи Снейпового погляду.
— Та невже? А мені здавалося, що Темний Лорд прислав тебе сюди, щоб мені допомагати.
— Допомагати, так… але не готувати вам напої і… і не прибирати у вашому домі!
— Я й не знав, Червохвосте, що ти прагнеш небезпечніших завдань, — солодко проказав Снейп. — Та це легко влаштувати. Я поговорю з Темним Лордом…
— Я й сам, як захочу, можу з ним поговорити!
— Можеш, — презирливо всміхнувся Снейп. — А тим часом принеси нам випити. Наприклад, домашнього вина від ельфів.
Червохвіст на мить завагався, наче хотів посперечатися, а тоді розвернувся й пошкандибав до інших таємних дверей. Усі почули грюкіт і дзенькання келихів. За кілька секунд він повернувся з запорошеною пляшкою та трьома келихами на таці, швиргонув це все на хиткий столик і чкурнув від них, з грюкотом зачинивши за собою приховані книжками двері.
Снейп розлив у келихи криваво-червоне вино і подав келихи сестрам. Нарциса пробурмотіла щось на знак подяки, а Белатриса не мовила нічого, тільки сердито втупилася в Снейпа. Однак це його не турбувало — навпаки, він мав досить вдоволений вигляд.
— За Темного Лорда, — підняв він келих і випив до дна.
Сестри зробили те саме. Снейп знову наповнив келихи.
Коли Нарциса випила вдруге, то поспіхом проказала:
— Северусе, вибач, що я отак нагрянула, але я мусила тебе побачити. Думаю, що тільки ти можеш мені допомогти…
Снейп зупинив її, піднявши руку, а тоді знову спрямував чарівну паличку на двері з таємними сходами. Пролунав гучний ляскіт і писк, і всі почули, як Червохвіст подріботів сходами нагору.
— Прошу вибачити, — сказав Снейп. — Він узяв собі за звичку підслуховувати біля дверей, навіть не знаю, що він цим хоче показати. То що ти, Нарцисо, казала?
Нарциса набрала в груди повітря й почала спочатку.
— Северусе, я знаю, що не повинна тут бути, мені казали нікому нічого не розповідати, але…
— То тримай язика за зубами! — гнівно кинула Белатриса. — Особливо в такій компанії!
— У якій компанії? — саркастично перепитав Снейп. — І як я це маю розуміти, Белатрисо?
— А так, Снейпе, що я тобі не довіряю, і ти це добре знаєш!
Нарциса гірко схлипнула і затулила долонями лице. Снейп поставив келих на стіл і відхилився в кріслі, тримаючи руки на бильцях і посміхаючись Белатрисі просто в палаюче гнівом обличчя.
— Нарцисо, нам, мабуть, треба вислухати, що поривається сказати Белатриса, зате потім вона нас не перебиватиме. Продовжуй, Белатрисо, — сказав Снейп. — То чому ж ти мені не довіряєш?
— На це є сотні причин! — голосно вигукнула вона, вибігаючи з-за дивана, щоб з грюкотом поставити келих на стіл. — 3 чого почати?! Де ти був, коли Темний Лорд зазнав поразки? Чому не робив жодної спроби його знайти, коли він зник? Що ти робив усі ці роки, коли не розлучався з Дамблдором? Чому не дозволив Темному Лордові здобути філософський камінь? Чому не повернувся одразу, як відродився Темний Лорд? Де ти був кілька тижнів тому, коли ми вели битву за пророцтво для Темного Лорда? І чому Гаррі Поттер і досі живий, хоч він аж п’ять років був у твоїх руках?
Вона зупинилася, швидко дихаючи, щоки її пашіли. Нарциса в неї за спиною сиділа непорушно, ховаючи обличчя в долонях.
Снейп усміхнувся.
— Перш ніж відповісти… о, так, Белатрисо, я тобі відповім! Можеш передати мої слова тим, хто шепочеться в мене за спиною й доносить Темному Лордові плітки про те, що я його зрадив! Та перш ніж відповісти, дозволь і мені поставити тобі запитання. Невже ти думаєш, що Темний Лорд сам про все мене не розпитав? І невже ти думаєш, що я сидів би тут, розмовляючи з вами, якби не зумів дати на все задовільні відповіді?
Белатриса завагалася.
— Я знаю, що він тобі вірить, але…
— Ти думаєш, що він помиляється? Чи, може, я обвів його круг пальця? Обдурив Темного Лорда, найвеличнішого чаклуна, неперевершеного виманолога?
Белатриса нічого не відповіла, але вперше на її обличчі з’явилося збентеження. Снейп не наполягав. Він знову підняв келиха, ковтнув вина й повів далі:
— Ти питаєш, де я був, коли Темний Лорд зазнав поразки. Я був там, де він наказав мені бути — у Гоґвортській школі чарів і чаклунства, бо він забажав, щоб я шпигував за Албусом Дамблдором. Ти знаєш, мабуть, що я пішов на ту посаду за наказом Темного Лорда?
Вона ледь помітно кивнула і вже було роззявила рота, але Снейп її випередив.
— Ти питаєш, чому я не шукав його, коли він зник? Та тому ж, чому не шукали його Ейвері, Якслі, Керровзи, Ґрейбек, Луціус, — він легенько вклонився Нарцисі, — та багато інших. Я повірив, що його знищено. Я цим не пишаюся, я помилявся, але так було… якби він не пробачив нам — тим, хто втратив віру тоді, то в нього зараз було б дуже мало соратників.
— Була б я! — пристрасно вигукнула Белатриса. — Я стільки років відсиділа за нього в Азкабані!
— Авжеж, це похвально, — знудженим голосом сказав Снейп. — То нічого, що від твого перебування у в’язниці він мав мало користі. Усе одно це був шляхетний жест…
— Жест! — вона підскочила мов божевільна. — Поки я терпіла дементорів, ти байдикував у Гоґвортсі у зручній ролі Дамблдорового улюбленця!
— Не зовсім так, — спокійно заперечив Снейп. — Ти знаєш, що він не довірив мені посади вчителя захисту від темних мистецтв. Думав, очевидно, що це могло б… е-е… призвести до рецидиву… спокусити мене знову взятися за старе.
— Оце така була твоя жертва заради Темного Лорда — не викладати улюбленого предмета? — глумливо посміхнулася вона. — Чого ж ти там залишався, Снейпе? Шпигував за Дамблдором для хазяїна, якого вважав мертвим?
— Ба ні, — відповів Снейп, — хоч Темний Лорд і задоволений, що я не покидав свого місця: коли він повернувся, я передав йому інформацію про Дамблдора за минулі шістнадцять років, а це корисніший дарунок до його повернення, ніж нескінченні згадки про те, як неприємно було в Азкабані…
— Але ти залишився…
— Так, Белатрисо, залишився, — підтвердив Снейп, чи не вперше дратуючись. — Я мав вигідну роботу, і волів мати її, ніж сидіти в Азкабані. Ти знаєш, що тоді ловили смертежерів. Дамблдорове заступництво оберігало мене від в’язниці, це було дуже доречно, і я цим скористався. Повторюю: Темний Лорд не нарікав, що я залишився, тож я не розумію, чому висловлюєш невдоволення ти.
— Здається, далі ти хотіла знати, — він підвищив голос, бо видно було, що Белатриса хоче його перебити, — чому я не підпустив Темного Лорда до філософського каменя. На це легко відповісти. Він не знав, чи може мені довіряти. Він, як і ти, вважав, що я перетворився з вірного смертежера на Дамблдорову маріонетку. Він був у жалюгідному стані, дуже слабкий, ділився тілом з посереднім чаклуном. Він не наважився відкритися колишньому союзникові, бо цей союзник міг його видати Дамблдорові чи міністерству. Я страшенно шкодую, що він мені не довірився. Він міг би відновити свою могутність на три роки раніше. А так я лише спостерігав, як жадібний і ниций Квірел намагався вкрасти камінь, і мушу визнати, я зробив усе, щоб йому завадити.
Белатрисині вуста скривилися, ніби від гірких ліків.
— Але ти не повернувся, коли він відродився, ти не помчав до нього відразу, як відчув, що пече Чорна мітка…
— Правильно. Я повернувся на дві години пізніше. Я повернувся за наказом Дамблдора.
— Дамблдора?… — почала вона обуреним тоном.
— Подумай! — знову нетерпляче сказав Снейп. — Подумай! Зачекавши дві години, всього дві години, я здобув можливість перебувати в Гоґвортсі шпигуном! Дозволивши Дамблдорові думати, ніби я повернувся на бік Темного Лорда за його наказом, я міг передавати інформацію про Дамблдора і Орден фенікса! Зверни увагу, Белатрисо: Чорна мітка вже кілька місяців набирала сили, я знав, що він незабаром повернеться! Всі смертежери знали! Я мав час подумати про те, що робити, обміркувати свій наступний хід, зникнути, так само, як Каркароф, чи ж не так? Запевняю, незадоволення Темного Лорда через моє запізнення минуло остаточно, коли я пояснив, що залишаюся йому вірним, хоч Дамблдор і вважав мене своїм. Так, Темний Лорд думав, що я покинув його назавжди, та він помилявся.
— А яка від тебе була користь? — зневажливо спитала Белатриса. — Яку це корисну інформацію ми від тебе отримали?
— Моя інформація надходила безпосередньо Темному Лордові, — відповів Снейп. — Якщо він не захотів з тобою ділитися…
— Він зі мною ділиться всім! — вибухла Белатриса. — Він каже, що я його найвірніша, найвідданіша…
— Он як? — Снейпів голос видавав, що він їй не вірить. — Він і досі так каже — після провалу в міністерстві?
— Це не моя провина! — почервоніла Белатриса. — Темний Лорд у минулому довіряв мені свої найцінніші… якби не Луціус…
— Не смій… не смій звинувачувати мого чоловіка! — нещадно відрізала Нарциса, дивлячись на сестру знизу вгору.
— Немає сенсу ділитися провиною, — спокійно промовив Снейп. — Що зроблено, те зроблено.
— Але не тобою! — розлючено вигукнула Белатриса. — Бо тебе, Снейпе, знову не було, коли ми всі наражалися на небезпеку!
— Мені було наказано залишатися в тіні, — мовив Снейп. — Можливо, ти не погоджуєшся з Темним Лордом, можливо, ти гадаєш, що Дамблдор нічого б не помітив, якби я ув’язався в бій з Орденом фенікса на боці смертежерів? І… вибач… ти говорила про небезпеку… але ж ви билися з шістьма підлітками.
— До них приєдналась, як тобі відомо, добра половина Ордену! — злісно пробурчала Белатриса. — А якщо вже казати про Орден, то ти й досі не можеш розкрити розташування їхнього штабу!
— Я не тайнохоронець і не можу назвати це місце. Ти ж, мабуть, розумієш, як діє закляття? Темний Лорд задоволений тією інформацією про Орден, яку я йому надавав. Вона нещодавно допомогла, як ти вже, мабуть, здогадалася, захопити й убити Емеліну Венс, а також допомогла позбутися Сіріуса Блека, хоч я цілком визнаю в цьому твою заслугу.
Він схилив голову й підняв келих. Вираз її обличчя не пом’якшав.
— Снейпе, ти не відповів на моє останнє запитання. Про Гаррі Поттера. За п’ять років ти безліч разів міг його вбити. І не вбив. Чому?
— Чи ти розмовляла на цю тему з Темним Лордом? — спитав Снейп.
— Він… останнім часом, ми… я тебе питаю, Снейпе!
— Якби я вбив Гаррі Поттера, то Темний Лорд не зміг би скористатися його кров’ю, щоб відродитися, щоб стати непереможним…
— Ти хочеш сказати, що передбачив, як він використає хлопця! — глузливо мовила вона.
— Я так не кажу, я й гадки не мав про його задуми; я вже зізнався в тому, що вважав Темного Лорда мертвим. Я просто намагаюся пояснити, чому Темний Лорд не шкодує, що Поттер вижив. Принаймні, що дожив до торішніх подій…
— Але чому ти залишив його живим?
— Невже ти мене не зрозуміла? Тільки завдяки заступництву Дамблдора я не опинився в Азкабані! Ти, може, заперечуєш, що вбивство його улюбленого учня налаштувало б його проти мене? Та це ще не все. Хочу тобі нагадати, що коли Поттер уперше прибув у Гоґвортс, про нього переповідали багато різних легенд, ходили чутки, що він і сам видатний Темний чаклун, і що саме тому вижив після нападу Темного Лорда. До речі, дехто з давніх послідовників Темного Лорда вважав, що Поттер може стати прапором, навколо якого ми всі згуртуємося знову. Визнаю, що мене це зацікавило, і я не хотів убивати його відразу, щойно він опинився в замку.
— Авжеж, дуже скоро я збагнув, що він не володіє жодними надзвичайними здібностями. Йому вдавалося уникати різних халеп лише завдяки сприятливому збігові обставин, несподіваній удачі та здібнішим за нього друзям. Він звичайнісінька посередність, хоч і самовдоволена й нестерпна, як і його батько. Я все зробив, щоб його вигнали Гоґвортсу, з яким, на мою думку, його мало що єднало, — але щоб убивати його або дозволити, щоб його вбили на очах? Я був би останнім дурнем, якби пішов на такий ризик, коли поблизу був Дамблдор.
— І ти хочеш, щоб ми повірили, ніби за увесь цей час Дамблдор тебе ні разу не запідозрив? — засумнівалася Белатриса. — Що він так і не знає, кому ти насправді відданий, що й далі тобі беззастережно довіряє?
— Я добре зіграв свою роль, — відповів Снейп. — І ще ти забуваєш про найбільшу Дамблдорову ваду: він вірить, що люди кращі, ніж вони є насправді. Коли я перейшов до нього одразу після перебування в лавах смертежерів, то вигадав казочку, ніби глибоко каюся, і він прийняв мене з розкритими обіймами… хоч і не підпускав до темних мистецтв. Дамблдор — видатний чаклун… це щира правда (тут Белатриса саркастично пирхнула), це визнає сам Темний Лорд. Проте я можу з радістю сказати, що Дамблдор старіє. Дуель минулого місяця з Темним Лордом виснажила його. Він тоді серйозно постраждав, бо реагує на все повільніше, ніж колись. Але всі ці роки він ніколи не сумнівався у своїй довірі до Северуса Снейпа, і в цьому полягає найбільша моя цінність для Темного Лорда.
Белатриса й далі мала невдоволений вигляд, хоч і не знала тепер, з якого боку ще напасти на Снейпа.
Скориставшись її мовчанкою, Снейп звернувся до її сестри.
— Отже, Нарцисо… ти прийшла до мене по допомогу?
Нарциса підняла очі. Її обличчя красномовно свідчило про відчай.
— Так, Северусе. Я… я думаю, що тільки ти можеш мені допомогти. Більше мені нема до кого звернутися. Луціус у в’язниці, а…
Вона заплющила очі, і на її віях забриніли дві великі сльозини.
— Темний Лорд заборонив мені про це говорити, — повела далі Нарциса, не розплющуючи очей. — Він хоче, щоб ніхто не довідався про цей план. План… надзвичайно таємний. Але…
— Якщо він заборонив, то ти не повинна говорити, — відразу попередив Снейп. — Слово Темного Лорда — закон.
Нарцисі перехопило дух, ніби він хлюпнув на неї холодною водою. Белатриса вперше, відколи увійшла до будинку, мала задоволений вигляд.
— От! — з тріумфом сказала вона сестрі. — Навіть Снейп це каже: тобі заборонено говорити, тому тримай язик за зубами!
Але Снейп устав, підійшов до віконечка, визирнув поміж шторами на безлюдну вулицю, а тоді знову їх рвучко заслонив. Спохмурнівши, він обернувся до Нарциси.
— Так сталося, що мені цей план відомий, — сказав неголосно. — Я один з небагатьох, кому Темний Лорд про нього розповів. Проте якби я не був утаємничений, тебе, Нарцисо, могли б звинуватити в серйозній зраді Темного Лорда.
— Я так і думала, що ти знаєш! — полегшено зітхнула Нарциса. — Северусе, він так тобі довіряє…
— Ти знаєш про план? — здивувалася Белатриса, і вираз задоволення на її обличчі змінився відразою. — Ти знаєш?
— Авжеж, — відповів Снейп. — Але яка тобі, Нарцисо, потрібна допомога? Якщо ти собі уявила, ніби я зможу переконати Темного Лорда змінити свою думку, то, боюся, це безнадійно.
— Северусе, — прошепотіла Нарциса, і по її блідих щоках покотилися сльози. — Мій син… єдиний мій син…
— Драко повинен пишатися, — байдуже втрутилася Белатриса. — Темний Лорд виявляє йому велику честь. І я скажу про Драко: він не ухиляється від свого обов’язку, він радий нагоді себе випробувати, він захоплений такою можливістю…
Нарциса розридалася, благально позираючи на Снейпа.
— Йому всього шістнадцять років і він не розуміє, що на нього чекає! Чому, Северусе? Чому мій син? Це ж так небезпечно! Це помста за Луціусову помилку, я знаю!
Снейп нічого не відповів. Не дивився на її сльози, наче це було щось непристойне, але не міг прикидатися, що не чує її.
— Тому він і вибрав Драко, правда? — наполягала Нарциса. — Щоб покарати Луціуса?
— Якщо Драко зуміє це зробити, — мовив Снейп, і далі дивлячись на неї, — то здобуде найвищі почесті.
— Він не зуміє! — ридала Нарциса. — Як йому зуміти, якщо сам Темний Лорд…
Белатриса зойкнула; Нарциса, здавалося, втрачала самовладання.
— Я мала на увазі… що ще нікому не вдавалося… Северусе… благаю… ти ж його улюблений учитель… ти давній Луціусів друг… благаю тебе… ти улюбленець Темного Лорда, його найдовіреніший радник… може, ти з ним поговориш, переконаєш його?…
— Темного Лорда не переконати, і я не такий дурний, щоб навіть пробувати, — рішуче відказав Снейп. — Не казатиму, що Темний Лорд не гнівається на Луціуса. Луціус мав нести відповідальність. Він дозволив упіймати себе разом з багатьма іншими, і не зумів здобути пророцтва. Нарцисо, Темний Лорд сердитий, дуже сердитий.
— То я не помилилася — він вибрав Драко для помсти! — ледь не задихнулася Нарциса. — Йому й не треба, щоб Драко виконав завдання! Він хоче, щоб його вбили при спробі!
Снейп знову не відповів, і Нарциса втратила рештки стриманості. Вона схопилася, хитнулася до Снейпа й учепилась у його мантію. Тоді наблизилася до його лиця, аж її сльози крапали йому на груди, і простогнала:
— Ти можеш це зробити. Северусе, ти це можеш зробити замість Драко. Ти виконаєш завдання, тобі це вдасться, і він тебе нагородить так, як нам і не снилося…
Снейп схопив Нарцису за зап’ястя і відірвав її від себе. Дивлячись на її залите слізьми лице, проказав:
— Думаю, він планує, щоб урешті-решт це зробив я. Але він переконаний, що Драко має спробувати перший. Бо якщо Драко пощастить — хоч і навряд — я зможу довше побути в Гоґвортсі, виконуючи корисну роль шпигуна.
— Інакше кажучи, йому байдуже, що Драко може загинути!
— Темний Лорд розгніваний, — тихо повторив Снейп. — Йому не вдалося почути пророцтво. Нарцисо, ти знаєш не гірше за мене, що він так легко не пробачає.
Вона обм’якла й упала йому до ніг, ридаючи і стогнучи на підлозі.
— Єдиний мій син… мій єдиний синочок…
— Ти повинна пишатися! — безжально мовила Белатриса. — Якби я мала синів, то з радістю пожертвувала б ними для служіння Темному Лордові!
Нарциса завила з відчаю і вчепилася у своє довге біляве волосся. Снейп нахилився, узяв її за руки, допоміг устати й відвів назад до дивана. Тоді налив вина й примусив узяти келих.
— Годі, Нарцисо. Випий. І послухай мене.
Вона трохи заспокоїлася; розхлюпуючи на себе вино, судомно сьорбнула.
— Можливо, я зумію… допомогти Драко.
Вона випросталася, широко розплющивши очі, обличчя мала біле, як папір.
— Северусе… ох, Северусе… ти йому допоможеш? Подивишся за ним, простежиш, щоб йому не було якої шкоди?
— Спробую.
Вона відкинула келих — той полетів через стіл, а вона зісковзнула з дивана, впала перед Снейпом навколішки, схопила його за руку й припала до неї губами.
— Якщо ти його захистиш… Северусе, поклянись! Дай Незламну обітницю!
— Незламну обітницю? — Снейпове лице було непроникне й незворушне, зате Белатриса з тріумфом загиготіла.
— Ти що, Нарцисо, не чуєш? Він спробує, авжеж… звичайні порожні слова, звичайне уникання дій… за наказом Темного Лорда, ще б пак!
Снейп навіть не глянув на Белатрису. Його чорні очі прикипіли до залитих слізьми синіх Нарцисиних очей. Вона й далі стискала його долоню.
— Так, Нарцисо, я дам Незламну обітницю, — тихо сказав він. — Можливо, твоя сестра погодиться бути нашою поручницею.
Белатриса роззявила рота.
Снейп опустився біля Нарциси на коліна. Прямо на очах у здивованої Белатриси вони міцно переплели праві руки.
— Белатрисо, тобі буде потрібна чарівна паличка, — холодно звернувся Снейп.
Белатриса, не приховуючи подиву, вийняла паличку.
— Підійди ближче, — додав Снейп.
Белатриса підступила на крок, ставши над ними, і торкнулася кінчиком палички їхніх сплетених рук.
Нарциса заговорила.
— Чи будеш ти, Северусе, стежити за моїм сином Драко, коли він спробує виконати бажання Темного Лорда?
— Буду, — відповів Снейп.
Тонесенький язичок яскравого полум’я вирвався з чарівної палички, обвивши їхні руки, наче розпечений до червоного дріт.
— А чи будеш ти з усіх сил захищати його від біди?
— Буду, — повторив Снейп.
Ще один язичок полум’я вистрілив з палички й зімкнувся з першим, утворивши гарний палаючий ланцюжок.
— А якщо виникне така потреба… якщо Драко зазнає невдачі… — прошепотіла Нарциса (Снейпова рука сіпнулася, але він її не висмикнув), — чи будеш ти завершувати справу, що її Темний Лорд наказав виконати Драко?
На мить запала тиша. Белатриса дивилася широко розплющеними очима, тримаючи чарівну паличку над їхніми сплетеними руками.
— Буду, — вимовив Снейп.
Белатрисине приголомшене обличчя відсвітило червоний спалах третього язичка полум’я, що вирвався з чарівної палички, переплівся з першими двома і щільно обв’язав їхні стиснуті руки, ніби канат, ніби вогняна змія.