Крічерова оповідь
#pic11.jpg
Рано— вранці Гаррі прокинувся у спальному мішку на підлозі вітальні. У просвіті між важкими портьєрами виднілося небо —холодного ультрамаринового кольору, що нагадувало водянисте чорнило. Щойно починало світати, скрізь лежала тиша, яку порушувало тільки глибоке, повільне дихання Рона та Герміони. Гаррі глянув на темні тіні, що простелилися від них на підлозі. Рон учора в пориві галантності наполіг, щоб Герміона спала на подушках від канапи, тому контури її тіла трохи вивищувалися над його силуетом, її напівзігнута рука лежала на підлозі, а пальці ледь не торкалися Ронових. Гаррі подумав, що вони, мабуть, позасинали, тримаючись за руки. Від цієї думки йому стало на диво самотньо.
Він подивився на темну стелю й засновану павутинням люстру. Не минуло й доби, як він стояв на сонці біля входу у весільне шатро, чекаючи появи весільних гостей. Здавалося, це все було в іншому житті. Що буде далі? Він лежав на підлозі й думав про горокракси, про страшне й складне завдання, яке лишив для нього Дамблдор… Дамблдор…
Горе, що гнітило його з дня Дамблдорової загибелі, тепер відчувалось інакше. Звинувачення, які він почув на весіллі від Мюріель, угніздилися в голові, неначе хвороботворні віруси, вони заражали спогади про чарівника, якого він боготворив. Невже Дамблдор міг таке допустити? Невже він був, як Дадлі, що радів, коли когось зневажали й мучили — головне, щоб не його самого. Невже він відвернувся від рідної сестри, яку тримали фактично в ув'язненні?
Гаррі думав про Ґодрикову Долину, про могили, Дамблдо—ром ніколи не згадувані, про таємничі предмети, які їм заповів Дамблдор без жодного пояснення, і відчув, як темрява набрякає його обуренням. Чому Дамблдор нічого йому не сказав? Чому не пояснив? Може, Гаррі взагалі був йому ні до чого? Чи, може, Гаррі був для нього просто знаряддям, яке треба відшліфувати й нагострити, не удостоюючи зайвою увагою й довір'ям?
Гіркі думки, що обсіли Гаррі, не давали змоги полежати ще. Відчайдушно прагнучи якоїсь дії, щоб трохи забутися, він вислизнув зі спального мішка, взяв чарівну паличку й навшпиньки вийшов з кімнати. На сходовому майданчику прошепотів: — "Лумос", — і почав підніматися по сходах, освітлюючи паличкою дорогу.
На третьому поверсі була кімната, в якій вони з Роном ночували, коли востаннє тут були. Зазирнув у неї. Дверцята шафи були відчинені, постільна білизна подерта. Гаррі згадав про перекинуту тролеву ногу внизу. Хтось влаштував трус у будинку, коли його покинув Орден. Снейп? Чи, може, Манданґус, який поцупив з цього будинку чимало речей і до, і після смерті Сіріуса? Гаррі зупинив погляд на портреті, що іноді зображав Фінеаса Ніґелуса Блека, Сіріусового прапрадіда, однак зараз у рамі не було нічого, крім натягнутого брудного полотна. Очевидно, Фінеас Ніґелус ночував у директорському кабінеті в Гоґвортсі.
Гаррі піднявся сходами далі, аж доки дістався найвищого поверху, де було тільки двоє дверей. На тих, перед якими він опинився, висіла табличка "Сіріус". Гаррі ні разу не бував у спальні хрещеного батька. Він штовхнув двері, тримаючи чарівнулаличку високо, щоб краще все освітити.
Кімнатаулатіростора і колись, мабуть, ще й гарна. У ній стояло велике ліжко з різьбленим дерев'яним узголів'ям, височенні вікна були завішені довгими оксамитовими шторами; з канделябра, вкритого товстим шаром пороху, ще й досі стирчали недогарки свічок, а застиглий віск звисав, немов бурульки. Тонкий шар пилу вкривав картини на стінах та узголів'я ліжка; павутиння тяглося від канделябра до великої дерев'яної шафи, а коли Гаррі ступив крок у кімнату, то почув метушню потривожених мишей. Сіріус—підліток заліпив стіни такою кількістю плакатів та знімків, що з—під них майже не проглядалися сріблясто—сірі шовкові шпалери. Гаррі подумав, що Сіріусові батьки не могли протидіяти приклеювальним чарам, які так міцно тримали оздоби на стінах, бо навряд чи вони поділяли смаки свого старшого сина. Видно було, що Сіріус робив усе можливе й неможливе, щоб подратувати батьків. Декілька вилинялих ґрифіндорських прапорів, колись червоно—золотих, лише підкреслювали його відмінність від слизеринської родини. Було багато знімків з маґлівськими мотоциклами, а ще (Гаррі не міг не оцінити Сіріусової зухвалості) — кілька плакатів з напівоголеними маґлівськими дівчатами в бікіні. Гаррі збагнув, що це маґелки, бо їхні зображення були нерухомі, із застиглими на папері збляклими усмішками та скляними очима. Контрастувала з усім єдина на цих стінах чаклунська фотографія, яка зображала чотирьох учнів Гоґвортсу що стояли пліч—о—пліч і всміхалися в об'єктив.
Гаррі з великою радістю впізнав батька. Його неслухняне чорне волосся стирчало ззаду так само, як і в Гаррі, і він теж носив окуляри. Поруч з ним стояв безтурботний красень Сіріус, його дещо самовпевнене обличчя було набагато молодше й веселіше, ніж Гаррі доводилось бачити. Праворуч від Сіріуса стояв Петіґру, нижчий на півтори голови пухкий курдупель, із сльозливими очима, який аж сяяв з утіхи, що його взяли в цю найкрутішу компанію на чолі із загальними улюбленцями—бунтарями Джеймсом і Сіріусом. По ліву руку від Джеймса був Люпин, уже тоді трохи пошарпаний, але також перейнятий духом радісного подиву, що його визнали й прийняли… чи, може, Гаррі бачив усе це на фотографії, бо знав, як воно було насправді? Спробував зняти знімок зі стіни — він же, зрештою, належить тепер йому, бо Сіріус усе йому залишив — однак знімок не ворухнувся. Сіріус зробив усе, щоб батьки не змінили інтер'єру кімнати.
Гаррі оглянув підлогу. Небо за вікном яснішало. Світанок висвітлив клаптики паперу, книжки та різні дрібні предмети, розкидані по килимі. Сіріусову кімнату теж, мабуть, обшукували, хоч речі, що тут були, чомусь розцінили як переважно нікчемні. Деякими книжками, вочевидь, так сильно трусили, що повіддирали палітурки, і вся підлога була всіяна тепер висхлими на сонці сторінками.
Гаррі схилився, підняв і оглянув кілька аркушів. Один був зі старого видання "Історії магії" Батільди Беґшот, а другий — з інструкції до мотоцикла. Третій аркуш був написаний від руки й пожмаканий. Гаррі його розгладив.
Дорогий Гультяю ,
Дякую , дуже дякую тобі за подарунок для Гаррі на день народження ! Він ним просто захоплений . Йому тільки рік , а він уже скрізь гасає на іграшковій мітлі , і такий собою задоволений ! Я додаю фотографію , щоб ти побачив сам . Мітла піднімається всього на два фути над землею , але він уже ледь не вбив кота і розтрощив жахливу вазу , яку мені прислала на Різдво Петунія ( я не нарікаю ). Зрозуміло , Джеймс вважає , що все це дуже смішно , й каже , що з хлопця виросте чудовий квідичист , треба тільки поховати увесь посуд і не зводити з нього очей .
Ми дуже гарно й затишно відсвяткували день народження — за чаєм , були тільки ми та стара Батільда . Вона завжди була до нас люб ' язна , а в Гаррі закохана просто до нестями . Шкода , що ти не зміг приїхати , але справи Ордену понад усе , а Гаррі ще малий і ь ( е розуміє , що це його перший день народження ! Джеймс трохи дратується , що мусить тут сидіти під замком , він намагаєтьсяцього не показувати , але я ж бачу … крім того , його плащ — невмдимка й досі у Дамблдора , і тому нема змоги виходити на прогулянки . Якби ти нас відвідав , він би дуже зрадів . Минулої неділі тут був Червик , він дуже пригнічений — можливо , так на нього вплинула звістка про Маккінонів . Я цілий вечір проплакала , коли це почула .
Батільда забігає ледь не щодня , це дивовижна старушенція , вона знає стільки цікавих історій про Дамблдора , хоч навряд чи він зрадів би , якби довідався ! До речі , сумніваюся , що у все можна вірити , бо не дуже схоже на правду , щоб Дамблдор …
У Гаррі затерпли руки й ноги. Він стояв непорушно, тримаючи занімілими пальцями цей дивовижний аркуш, а в його грудях мовби відбулося тихе виверження емоцій — радість і смуток у рівних дозах стугоніли в його жилах. Хитнувшись до ліжка, він сів.
Ще раз перечитав листа, однак якогось нового сенсу не знайшов, тому почав вивчати її почерк. Вона писала "г" так само, як і він. Переглянув листа і знайшов усі ці літери до одної — і кожнісінька була мовби дружній помах руки з по—тойбіччя. Цей лист — неймовірний скарб, свідчення, що Лілі Поттер жила, насправді жила, що її тепла рука колись торкалася цього аркуша, виводила чорнилом ці букви, ці слова про нього, про Гаррі, її сина.
Нетерпляче відганяючи непрохані сльози, він перечитав листа, цього разу зосередившись на змісті. І ніби чув забутий голос.
У них був кіт… можливо, він загинув, як і його батьки, в Ґодриковій Долині… або втік, як не стало кому годувати… Сіріус купив йому першу мітлу… його батьки знали Батільду Беґшот; можливо, їх познайомив Дамблдор? "Його плащ—невидимка й досі у Дамблдора"… щось тут було дивне…
Гаррі замислився над маминими словами. Чому Дамблдор забрав Джеймсів плащ—невидимку? Гаррі добре пам'ятав, як директор сказав йому кілька років тому: "Мені не треба плаща, щоб стати невидимим". А може, він був потрібен якомусь менш обдарованому членові Ордену, і Дамблдор його тільки передав? Гаррі читав далі…
" Тут був Червик"… Зрадник Петіґру був "пригнічений"? Може, він знав, що бачить Джеймса й Лілі востаннє?…
А тоді знову Батільда, яка розповідала неправдоподібні історії про Дамблдора: " не дуже схоже на правду, щоб Дамблдор…"
Щоб Дамблдор що? Багато було не дуже схожого на правду з того, що говорили про Дамблдора — наприклад, те, що він колись отримав найнижчі оцінки на іспиті з трансфігурації, або те, що він у свій час захоплювався, як і Еберфорс, чаруванням кіз…
Гаррі звівся на ноги і вивчив підлогу — можливо, десь тут є закінчення листа. Він хапав різні папери, в запалі ставлячись до них не з більшою повагою, ніж той, хто копирсався тут раніше. Витягав шухляди, трусив книжками, вилазив на стільці, щоб обмацати рукою зверху шафу, заповзав під ліжко та крісло.
Нарешті, лігши долілиць на підлогу, помітив під комодом подертий аркуш. Коли витяг його, то виявилося, що це досить великий клапоть фотографії, про яку писала в листі Лілі. Чорнявий малий, заливаючись сміхом, гасав на крихітній мітлі, то вилітаючи зі знімка, то залітаючи назад, а за ним ганялися чиїсь ноги, скоріше за все Джеймсові. Гаррі поклав фотографію разом з материним листом у кишеню й продовжив пошуки другого аркуша.
Минуло ще чверть години, і він був змушений визнати, що закінчення листа пропало. Можливо, цей аркуш десь загубився за ці шістнадцять років, що минули з його написання, а може, його забрав той, хто обшукував кімнату? Гаррі ще раз перечитав листа, шукаючи тепер якихось натяків, чим міг бути цінний другий аркуш. Сумнівно, щоб смертежерів зацікавила його іграшкова мітла… потенційно корисною могла бути тільки інформація про Дамблдора. " Не дуже схоже на правду, щоб Дамблдор…"… Що?
— Гаррі? Гаррі! Гаррі!
— Я тут! — відгукнувся він. — Що сталося?
За дверима затупотіли кроки, і в кімнату ввірвалася Термітна.
— Ми прокинулися й не знали, де ти! — пояснила вона, задихаючись. Тоді озирнулася й гукнула:
— Роне! Я його знайшла!
Роздратований Ронів голос озвався луною на кілька поверхів нижче.
— Добре! Скажи йому, що він дурко!
— Гаррі, будь ласка, не зникай, ми так перелякалися! Чого ти взагалі сюди пішов? — Вона окинула поглядом розгардіяш у кімнаті. — Що ти тут робив?
— Глянь, що я знайшов.
Він показав листа від матері. Поки Герміона читала, Гаррі дивився на неї. Дочитавши, вона глянула на нього.
— Ой, Гаррі… —А ще оце.
Він дав їй подерту фотографію, і Герміона всміхнулася, дивлячись на малого, що гасав туди—сюди на іграшковій мітлі.
— Я шукав закінчення листа, — сказав Гаррі, — але його тут немає.
Герміона роззирнулася.
— Це ти тут усе порозкидав, чи хтось іще раніше? —Хтось тут копирсався раніше, — сказав Гаррі.
— Я так і думала. У всіх кімнатах, куди я зазирала по дорозі сюди, все розкидано. Що вони, по—твоєму, шукали?
— Якщо то був Снейп, то інформацію про Орден. —Та він і так усе знає, він же сам був у Ордені!
— Тоді, —Гаррі кортіло обговорити свою теорію, — можливо, інформацію про Дамблдора? І вона, скажімо, була в другій частині листа. Ти знаєш, про яку Батільду згадує мама? Знаєш, хто це така?
— Хто?
— Батільда Беґшот, авторка…
— "Історії магії", — договорила за нього Герміона, явно зацікавившись. —То твої батьки її знали? Вона була блискучим істориком магії.
— І вона й досі жива, — повідомив Гаррі, — і живе в Ґод—риковій Долині. Це про неї говорила на весіллі Ронова тітка Мюріель. Вона добре знала Дамблдорову родину. Цікаво було б з нею поговорити, скажи?
Герміонина усмішка була надто всерозуміюча, щоб Гаррі це могло сподобатись. Він забрав листа з фотографією і запхав у капшучок на шиї, щоб не дивитися на неї й не видати своїх думок.
— Я розумію, чому ти хотів би поговорити з нею про маму з татом, і про Дамблдора, — сказала Герміона. — Але це навряд чи нам допоможе в пошуках горокраксів, правда? —
Гаррі мовчав, і вона вела далі: — Гаррі, я знаю, що ти дуже хочеш побувати в Ґодриковій Долині, проте мені страшно… Страшно, що ті смертежери так легко нас учора знайшли. Я відчуваю, що ми повинні уникати того місця, де поховані твої батьки. Я переконана, що смертежери тільки й чекають, коли ти там з'явишся.
— Не тільки про це йдеться, — Гаррі й далі уникав її по гляду. — Мюріель на весіллі говорила про Дамблдора різне. Я хочу знати правду…
Він переповів Герміоні почуте від Мюріель. Коли закінчив, Герміона сказала:
— Тепер я, Гаррі, розумію, чого ти такий засмучений…
— …я не засмучений, — збрехав він, — я просто хотів би знати, правда це чи ні…
— Гаррі, невже ти сподіваєшся почути правду від такої злої старої баби, як Мюріель чи від Ріти Скітер? Як ти можеш їм вірити? Ти ж добре знав Дамблдора!
— Думав, що знав, — пробурмотів він.
— Ти ж сам знаєш, як мало правди було в тому, що Ріта писала про тебе! Додж має рацію — як можна дозволяти таким людям паплюжити твою пам'ять про Дамблдора?
Він відвернувся, намагаючись нічим не виказати образу, яку відчував. Знову те саме: вибирай, кому вірити. А він хотів правди. Чому ж усі ставали йому на заваді?
— Може, підемо на кухню? — запропонувала після корот кої паузи Герміона. — Пошукаємо щось на сніданок?
Гаррі неохоче погодився, й вийшов за нею на сходовий майданчик, де були ще одні двері. На них виднілися глибокі подряпини під маленькою табличкою, якої він не помітив у темряві. Зупинився прочитати напис. Це було невеличке, однак претензійне оголошення, каліграфічно написане від руки. Таке міг повісити на дверях своєї кімнати Персі Візлі.
Не заходити
без спеціального дозволу
Реґулуса Арктура Блека
Хвилювання охопило Гаррі, та не відразу він збагнув, чому. Ще раз перечитав напис. Герміона була вже далеко внизу.
— Герміоно, — покликав, сам дивуючись, що голос звучить так спокійно. — Вернися сюди.
— А що там таке?
— Р.А.Б. Здається, ми його знайшли. Герміона зойкнула й вибігла сходами назад. —У маминому листі? А я не бачила…
Гаррі захитав головою й показав на Реґулусову табличку. Герміона прочитала й так міцно вчепилася Гаррі в руку, що він аж скривився.
— Сіріусів брат? — прошепотіла вона.
— Він був смертежер, — повідомив Гаррі. — Сіріус мені про нього розповідав. Вступив у смертежери ще замолоду, а потім йому стало страшно, й він хотів їх покинути… а вони його вбили.
— Усе збігається! — вигукнула Герміона. — Якщо він був смертежер, то мав доступ до Волдеморта, а коли розчарувався, то, можливо, захотів Волдеморта знищити!
Вона відпустила Гарріну руку, перехилилася через бильця й крикнула:
— Роне! РОНЕ! Іди сюди, бігом!
Захеканий Рон прибіг за секунду, з чарівною паличкою напоготові.
— Що таке? Якщо знову велетенські павуки, то я хотів би спершу поснідати…
Він насупився на табличку на Реґулусових дверях, яку йому мовчки показувала Герміона.
— Що? Це ж Сіріусів брат? Реґулус Арктур… Реґулус… Р.А.Б.! Медальйон… ви не думаєте?…
— Зараз побачимо, — відповів Гаррі. Штовхнув двері, але вони були замкнені. Герміона націлилася чарівною паличкою на замок і промовила:
— Алогомора.
Щось клацнуло, і двері відчинилися.
Вони переступили поріг разом, оглядаючись на всі боки.
Кімната Реґулуса була трохи менша, ніж Сіріусова, але теж зберігала дух колишньої величі. І якщо Сіріус намагався всіляко підкреслити свою відмінність від решти родини, то Реґулус акцентував на цілком протилежному. Слизеринські смарагдово—срібні кольори були скрізь — прикрашали ліжко, стіни, вікна. Над ліжком був ретельно вималюваний родинний герб Блеків з їхнім гаслом " Toujours Pur ". Нижче висіла ціла колекція пожовклих газетних вирізок, зчеплених докупи в клаптиковий колаж. Герміона перетнула кімнату, щоб їх роздивитися.
— Усі про Волдеморта, —сказала вона. — Реґулус, мабуть, не один рік був його фанатом, перш ніж пристав до смерте—жерів…
З покривала на ліжку здійнялася хмарка пилу, коли вона сіла, щоб перечитати вирізки. Гаррі тим часом помітив ще одну фотографію. На ній усміхалися й махали руками гравці гоґвортської квідичної команди. Підійшов ближче й побачив, що в кожного на грудях був герб зі змією — то були слизеринці. Реґулуса одразу можна було впізнати в хлопцеві, що сидів посередині першого ряду. Він був чорнявий і теж мав дещо зарозумілий вигляд, як і брат, хоч був нижчий, худіший і не такий вродливий, як Сіріус.
— Він був ловцем, — зауважив Гаррі.
— Що? — неуважно перепитала Герміона, занурена у вирізки про Волдеморта.
— Він сидить у першому ряду, посередині, а там завжди сидять ловці… але то таке, — урвав сам себе Гаррі, помітивши, що його ніхто не слухає.
Рон стояв рачки, шукаючи щось під шафою. Гаррі роззир—нувся по кімнаті, шукаючи ймовірних сховків, і підійшов до письмового стола. І тут уже хтось понишпорив. Усе в шухлядах було розкидане, порох, здавалося, тільки недавно осів, але цінного не було нічого: старі пера, застарілі обшарпані підручники, розбитий зовсім недавно каламар, чорнило анікого залило всю шухляду.
— Є простіший спосіб, — сказала Герміона, поки Гаррі витирав об джинси липкі від чорнила пальці. Вона підняла чарівну паличку й промовила: — Акціо медальйон!
Нічого не сталося. Рон, який обмацував складки вилинялих штор, був розчарований.
— Оце й усе? Його тут нема?
— Він може й досі тут бути, але зачаклований протизаклят—тями, — пояснила Герміона. —Тобто чарами, що перешкоджають викликати його магічним шляхом.
— Волдеморт наклав подібні чари на кам'яну чашу в печері, — пригадав Гаррі, що теж не зміг викликати фальшивий медальйон.
— То як же нам його знайти? —запитав Рон.
— Пошукаємо вручну, — відповіла Герміона.
— Чудова ідея, — закотив очі Рон й поновив обмацування штор.
Понад годину вони обшукували кімнату, та врешті—решт були змушені визнати, що медальйона в ній нема.
Сонце вже зійшло; його проміння сліпило їх навіть крізь запорошені вікна сходового майданчика.
— Він може бути захований деінде в будинку, — підба дьорливим тоном сказала Герміона, коли вони спускалися по сходах. У ній наростала рішучість, тоді як Гаррі з Роном помалу занепадали духом. — Зумів Реґулус знищити медаль йон чи ні, але йому треба було ховати його від Волдеморта, правда? Пам'ятаєте всі ті жахливі штуки, яких нам доводило ся позбуватись, коли ми тут були минулого разу? Годинник, що шпурлявся шурупами, або старі мантії, що намагалися задушити Рона? Можливо, Реґулус поставив їх для захисту схованки з медальйоном, хоч ми того не усвідомили в… в…
Гаррі й Рон подивилися на неї. Вона завмерла з піднятою ногою і з таким безглуздим виглядом, наче її щойно обробили забуттятусом; навіть очі розфокусувалися.
— …в той час, —закінчила вона пошепки фразу.
— Щось не так? — стривожився Рон.
— Ми знайшли медальйон.
— Що? — вигукнули разом Гаррі й Рон.
— У вітальні в шафі. Ніхто не міг його відкрити. А ми…
ми…—
Гаррі наче хто бухнув цеглиною. Він пригадав: він навіть тримав ту штуку в руках, коли вони по черзі намагалися її відкрити. її ще потім кинули в мішок з непотребом разом з тютюнницею, де був порошок для бородавок, та з катеринкою, від музики якої всі засинали…
— Крічер тоді багато чого від нас заникав, — пригадав Гаррі. Це був єдиний шанс, їхня єдина слабка надія, і він збирався до останнього чіплятися за цю соломинку. — У нього там був цілий склад різного мотлоху в комірчині біля кухні. Ходімо.
Перестрибуючи через дві сходинки, він побіг сходами вниз, друзі кинулися за ним. У коридорі вони наробили такого галасу, що розбудили портрет Сіріусової матері.
— Нечисть! Бруднокровці! Мерзота! —верещала вона, та вони вже влетіли в розташовану в підвалі кухню й захряс нули за собою двері.
Гаррі перебіг приміщення, зупинився біля Крічерового буфета й шарпнув дверцята. Там було кубло зі старих брудних ковдр, у якому колись спав ельф—домовик, проте блискучих дрібничок, що їх любив збирати Крічер, вони не виявили. Там узагалі нічого не було, крім старої книжки під назвою "Шляхетність природи: чаклунська генеалогія". Не вірячи власним очам, Гаррі схопив ковдри й почав їх трусити. Дохла миша випала й зловісно покотилася по підлозі. Рон застогнав і впав на кухонний стілець, а Герміона заплющила очі.
— Це ще не все, — буркнув Гаррі і голосно покликав: — Крічере!
Щось гучно ляснуло, і ельф—домовик, якого Гаррі так неохоче перебрав як спадщину від Сіріуса, виник хтозна—звідки перед холодним і порожнім каміном: крихітний, пів—людського зросту заввишки, з обвислою складками блідою шкірою і білим волоссям, що густо стирчало з кажанячих вух. Він і досі носив на стегнах ту саму брудну ганчірку, що й у день їхньої першої зустрічі, а зневажливий погляд, яким він зміряв Гаррі, свідчив, що його ставлення до нового власника змінилося не більше, ніж його костюм.
— Хазяїне, —проквакав Крічер і низько вклонився, бурмочучи під ніс:
— Знову в старому будинку моєї хазяєчки зрадник роду Візлі з бруднокровкою…
— Я тобі забороняю називати будь—кого "зрадником роду" чи "бруднокровкою", — прогарчав Гаррі. Навіть якби ельф і не видав Сіріуса Волдемортові, Гаррі все одно вважав би, що ця істота з довгим, схожим на хобот, носом і налитими кров'ю очима мерзенна й бридка.
— Маю до тебе питання, —подивився Гаррі на ельфа й серце його закалатало,—і наказую відповідати правдиво. Зрозумів?
— Так, хазяїне, —Крічер вклонився ще нижче. Гаррі бачив, як беззвучно ворушаться його губи, поза сумнівом, шепочучи образи, які йому заборонили промовляти вголос.
— Два роки тому, — почав Гаррі, серце в якого мало не вилітало з грудей, —у вітальні нагорі був великий золотий медальйон. Ми його тоді викинули. Ти його вкрав?
На мить запала тиша, ельф випростався, щоб глянути Гаррі в обличчя. І сказав: —Так.
— І де він зараз? — зрадів Гаррі, а Рон і Герміона аж засві тилися.
Крічер заплющив очі, ніби не хотів бачити їхньої реакції на його відповідь.
— Пропав.
— Пропав? — перепитав Гаррі, і вся його радість наче випарувалась. — Як це пропав?
Ельф затрусився. Він вагався.
— Крічере, — розлютився Гаррі, — наказую тобі…
— Манданґус Флечер, — проквакав ельф, не розплющуючи очей. — Манданґус Флечер усе вкрав: фотографії міс Бели і міс Циссі, рукавички моєї хазяєчки, орден Мерліна першого ступеня, келихи з родинним гербом і… і…
Крічер хапав ротом повітря. Його запалі груди швидко здіймалися й опускалися, а тоді він розплющив очі і так заверещав, що аж кров похолола в жилах.
— …і медальйон, медальйон хазяїна Реґулуса, Крічер зро бив погано, Крічер не зміг виконати його наказу!
Гаррі зреагував інстинктивно: коли Крічер нахилився до коцюби біля каміна, він стрибнув на ельфа й притис його до підлоги. Герміонин крик додався до Крічерового лементу, однак Гаррі перекричав їх обох:
— Крічере, наказую тобі заспокоїтись!
Він відчув, що ельф завмер, і послабив хватку. Крічер лежав пластом на холодній кам'яній підлозі, а з його булькатих очей рікою текли сльози.
— Гаррі, пусти його! — прошепотіла Герміона.
— Щоб він відчихвостив себе коцюбою? — пирхнув Гаррі, стаючи біля ельфа навколішки. — Думаю, не варто. Так, Крічере, кажи правду: звідки ти знаєш, що це Манданґус Флечер украв медальйон?
— Крічер сам бачив! — зойкнув ельф, а сльози стікали з його рила в рот, повний сірих зубів. — Крічер бачив, як він вилазив з Крічерової комірчини з повними руками Крічеро—вих скарбів. Крічер сказав злодюзі зупинитися, але Манданґус Флечер зареготав і в—втік…
— Ти сказав, що це був медальйон "хазяїна Реґулуса", — допитувався Гаррі. — Чому? Де він узявся? Що з ним робив Реґулус? Крічере, сядь і розкажи мені все, що знаєш про цей медальйон і що з ним робив Реґулус!
Ельф сів, скрутився клубком, встромив мокре лице між коліна й почав гойдатися туди—сюди. Коли заговорив, голос його був глухий, однак цілком виразний у лункій тиші кухні.
— Хазяїн Сіріус утік звідси, то й скатертю дорога, бо він був поганий хлопець і мучив мою хазяєчку своїми брудними витребеньками. А от хазяїн Реґулус мав гідність. Він з по шаною ставився до доброго імені Блеків і до свого шляхет ного чистокровного походження. Роками він говорив про Темного Лорда, що мав вивести чаклунів зі схованки, щоб керувати маґлами й тими, хто був маґлівського роду… а як йому виповнилося шістнадцять, хазяїн Реґулус приєднався до Темного Лорда. Він був такий гордий, такий гордий, такий радий служити…
— Минув рік, і якось хазяїн Реґулус зайшов на кухню поба читися з Крічером — хазяїн Реґулус завжди добре ставився до Крічера. І хазяїн Реґулус сказав… він сказав…
Старий ельф загойдався ще швидше.
— …сказав, що Темному Лордові потрібен ельф.
— Волдемортові був потрібен ельф? — перепитав Гаррі і глянув на Рона й Герміону, спантеличених так само, як і він.
— О, так, — простогнав Крічер. — І хазяїн Реґулус добровільно зголосився віддати Крічера. Це була велика честь, сказав хазяїн Реґулус, велика честь для нього і для Крічера, котрий мав виконати те, що йому накаже Темний Лорд… а потім п—повернутися додому.
Крічер загойдався ще швидше, його дихання переривалося схлипуванням.
— Ото Крічер і подався до Темного Лорда. Темний Лорд не сказав Крічерові, що треба робити, а взяв Крічера з собою в печеру коло моря. А в тій печері була ще одна печера, а в ній велике чорне озеро…
Волосся в Гаррі на потилиці стало сторч. Здавалося, ніби Крічерів скрипучий голос долинає з—над тієї чорної води. Він бачив усе, що там відбувалося, ніби сам був при цьому присутній.
— …там був човен…
Авжеж, там був човен. Гаррі знав цей човен, примарно—зелений, крихітний, і зачаклований так, щоб перевозити до острівця посеред озера одного чаклуна й одну жертву. То он як Волдеморт перевірив надійність захисних чарів навколо горокракса: позичивши нікому не потрібну істоту, ельфа—домовика…
— Там, на острові, б—була чаша, повна якогось зілля. Т—темний Лорд примусив Крічера його випити…
Ельф затрусився з голови до п'ят.
— Крічер випив, а як випив, то побачив жахливе… у Крі чера всередині все палало… Крічер ридав і кликав хазяїна Реґулуса, щоб той його порятував, кликав хазяєчку Блек, але Темний Лорд тільки сміявся… він примусив Крічера випити все зілля до дна… вкинув медальйон у порожню чашу… і знову наповнив її зіллям.
— А тоді Темний Лорд поплив собі геть і покинув Крічера на острові…
Гаррі уявляв, як це було. Бачив, як зникало в пітьмі біле зміїне обличчя Волдеморта, як його червоні очі безжалісно дивилися на ельфа, що корчився в муках, і який умер би за кілька хвилин, якби скорився нестерпній спразі, що мучила жертв палючого зілля… але далі уява Гаррі не йшла, бо він не розумів, як це Крічер зумів урятуватися.
— Крічер хотів води, він підповз до краю острова й випив з чорного озера… і руки, мертві руки, висунулися тоді з води й затягли Крічера під воду…
— А як ти врятувався? — запитав Гаррі і не здивувався, що вимовив це пошепки.
Крічер підвів потворну голову й подивився на Гаррі великими, налитими кров'ю очима. —Хазяїн Реґулус звелів Крічеру повернутися,—відповів він.
— Я знаю… але як ти врятувався від інферіїв? Крічер, здається, не розумів.
— Хазяїн Реґулус звелів Крічеру вернутися, —повторив він.
— Я знаю, але…
— Та це ж очевидно, Гаррі! —здивувався Рон. — Він роз'явився!
— Але… в тій печері не можна було являтися чи роз'являтися, —засумнівався Гаррі, — інакше Дамблдор…
— Ельфівські чари інакші, ніж людські, — сказав Рон. — Тобто вони можуть являтися і роз'являтися навіть у Гоґвортсі, а ми не можемо.
Запала тиша, поки Гаррі перетравлював почуте. Як міг Волдеморт припуститися такої помилки? Та поки він міркував, крижаним голосом заговорила Герміона.
— Зрозуміло, Волдеморт недооцінював можливості ельфів—домовиків, бо, як і всі чистокровні чаклуни, ставився до них, як до тварин… йому б і на думку не спало, що вони володіють недоступними йому чарами.
— Найвищим законом для ельфа—домовика є наказ хазяїна, — прорік Крічер. — Крічеру було велено повернутися додому, тому Крічер і повернувся додому…
— То ти й зробив, як тобі було велено, — лагідно промовила Герміона. —Ти ж виконав наказ!
Крічер захитав головою, ще швидше розгойдуючись.
— А що було, коли ти повернувся? — запитав Гаррі. — Що сказав Реґулус, коли ти розповів йому, що сталося?
— Хазяїн Реґулус був дуже стурбований, дуже, —прохрипів Крічер. —Хазяїн Реґулус наказав Крічерові заховатися й не виходити з дому. А тоді… це вже було трохи пізніше… хазяїн Реґулус якось уночі знайшов Крічера в його комірчині, й хазяїн Реґулус був якийсь дивний, не такий, як завжди, дуже стурбований, Крічер це помітив… і він звелів Крічерові одвести його в печеру, в ту печеру, у якій Крічер був з Темним Лордом…
Отож вони вирушили туди. Гаррі дуже чітко їх уявляв — охопленого жахом старого ельфа й худого чорнявого ловця, так схожого на Сіріуса… Крічер знав, як відкривається зачарований вхід у печеру, знав, як піднімати з дна озера крихітного човника. Тепер з ним був його улюблений Реґулус, і вони разом пливли до острова з чашею отрути…
— І він примусив тебе випити зілля? — обурено запитав Гаррі.
Але Крічер затряс головою й заридав. Герміона затулила руками рота: здається, вона щось зрозуміла.
— Х—хазяїн Реґулус вийняв з кишені такого самого медальйона, як був у Темного Лорда, —сказав Крічер, і сльози лилися по обидва боки його довгого, мов хобот, носа. — І він звелів Крічерові його взяти, а коли чаша спорожніє, поміняти медальйони… — Крічерове ридання заважало йому говорити.
Гаррі мусив добре зосередитися, щоб його зрозуміти.
— І він наказав… Крічерові піти… без нього. І він сказав Крічерові… йти додому… і не казати моїй хазяєчці… що він зробив… але знищити… перший медальйон. І він випив… усе зілля… і Крічер поміняв медальйони… і дивився… як хазяїна Реґулуса… затягло під воду… і…
— Ой, Крічере! — застогнала, заливаючись слізьми, Герміона. Вона впала навколішки біля ельфа й спробувала його пригорнути. Він негайно скочив на ноги й одсахнувся од неї з відвертою відразою.
— Бруднокровка торкнулася Крічера, він цього не допустить! Що б сказала його хазяєчка?
— Я тобі звелів не казати на неї "бруднокровка"! — гаркнув Гаррі, однак ельф уже й сам себе карав. Він упав на землю й гахнув лобом об підлогу.
— Спини його… спини! — закричала Герміона. —Та невже ти й досі не бачиш, як це бридко, що вони мусять підкорятися?
— Крічере… стоп! Зупинися! — наказав Гаррі.
Ельф лежав на підлозі, важко дихаючи й трясучись, зелений слиз блищав під його хоботом, синець розцвітав на блідому лобі в місці удару, а очі набрякли й ще більше налилися кров'ю та слізьми. Гаррі ще в житті не бачив такого жалюгідного видовища.
— Отже, ти приніс медальйон додому, — невблаганно розпитував він, рішуче налаштований вислухати цю оповідь до кінця. — І спробував його знищити?
— Що тільки Крічер не робив, та все дарма, — простогнав ельф. — Крічер усе пробував, усе, що знав, та ніщо, ніщо не діяло… на футлярі було так багато потужних заклять, Крічер не сумнівався, що його треба відкрити, щоб знищити медальйон, та футляр не піддавався… Крічер себе карав, пробував знову, знову карав і знову пробував. Крічер не міг виконати наказ, Крічер не міг знищити медальйон! А хазяєчка божеволіла з горя, бо хазяїн Реґулус пропав, а Крічер не міг їй сказати, що сталося, бо хазяїн Реґулус з—з—заборонив йому розповідати р—р—рідним, що с—с—сталося в печері…
Крічер так гірко заридав, що годі було розібрати хоч слово. Сльози текли по Герміониних щоках, але вона тільки дивилася на Крічера й не наважувалася більше до нього торкатися. Навіть Рон, який ніколи не ставився до Крічера прихильно, стояв збентежений. Гаррі потрусив головою, намагаючись прояснити думки.
— Я тебе не розумію, Крічере, — сказав він урешті. — Волеморт намагався тебе вбити, Реґулус загинув, щоб знищити Волдеморта, а ти все одно з радістю видав Волдемортові Сіріуса? Ти з радістю побіг до Нарциси й Белатриси, щоб передати через них інформацію для Волдеморта…
— Гаррі, Крічер мислить не так, — сказала Герміона, витираючи рукою сльози. — Він же раб, а ельфи—домовики звикли до поганого, навіть жорстокого ставлення до себе, і те, що зробив з Крічером Волдеморт, мало чим від цього відрізнялося. Яке значення мають війни між чаклунами для такого ельфа, як Крічер? Він вірний тим людям, що були з ним добрими, можливо, так до нього ставилася місіс Блек і, безперечно, Реґулус, тому він служив їм з охотою і повторював, як папуга, їхні ідеї й погляди. Я знаю, що ти хочеш сказати, — зупинила вона Гаррі, котрий хотів було заперечити, — що Реґулус змінив свої погляди… але ж він, схоже на те, не пояснив цього Крічерові. І я, здається, знаю чому. Крічерові й Реґулусовій родині було безпечніше й далі дотримуватися старої чистокровної традиції. Реґулус намагався усіх їх захистити.
— Сіріус…
— Сіріус жахливо поводився з Крічером, і не дивися так на мене, бо сам знаєш, що це правда. Крічер уже давненько був самотній перед тим, як тут оселився Сіріус, і потребував, можливо, хоч крихти тепла. Я переконана, що "міс Циссі" і "міс Бела" добре до нього поставилися, коли Крічер у них з'явився, тож він і зробив їм послугу, розповівши все, що вони хотіли знати. Я завжди попереджала, що чаклунам ще доведеться розплачуватися за своє ставлення до ельфів—домовиків. Так сталося з Волдемортом…із Сіріусом теж.
Гаррі не знав, що й відповісти. Дивлячись на Крічера, який ридав на підлозі, він пригадав Дамблдорові слова, сказані буквально через кілька годин після Сіріусової смерті: "Не думаю, що Сіріус сприймав Крічера як істоту з розвиненими, як у людини, почуттями…"
— Крічере, — сказав за якийсь час Гаррі, — коли відчуєш, що готовий, е—е… то сядь, будь ласка.
Минуло кілька хвилин, поки Крічер, на якого напала гикавка, нарешті затих. Потім він сів, розтираючи кулачками очі, наче мала дитина.
— Крічере, я хочу попросити, щоб ти щось зробив, — сказав Гаррі й подивився на Герміону, чекаючи від неї підмоги. Він хотів наказати м'яко, і водночас не міг вдавати, що це не наказ. Проте вона схвально оцінила зміну його тону і підбадьорливо всміхнулася.
— Крічере, будь ласка, знайди Манданґуса Флечера. Нам треба з'ясувати, де зараз цей медальйон… медальйон хазяїна Реґулуса. Це дуже важливо. Ми хочемо завершити справу, яку розпочав хазяїн Реґулус, ми хочемо… е—е… довести, що він помер недаремно.
Крічер опустив кулачки й подивився на Гаррі.
— Знайти Манданґуса Флечера? — проквакав він.
— І привести його сюди, на площу Ґримо, — додав Гаррі. — Ти зможеш це зробити?
Крічер кивнув головою і встав, а Гаррі раптом відчув піднесення. Він дістав Геґрідів гаманець і вийняв з нього фальшивий горокракс, медальйон—замінник, у якому Реґулус залишив свою записку Волдемортові.
— Крічере, я, е—е, хочу тобі дати оце, — сказав він, кладучи медальйон у ельфову долоню. — Це належало Реґулусові, думаю, він хотів би, щоб ти мав цей знак вдячності за все, що ти…
— Перестарався, старий, — сказав Рон, коли ельф глянув ра медальйон, завив стражденно і вражено, і знову бухнувся на підлогу.
Майже півгодини довелося Крічера заспокоювати, бо він був такий ошелешений тим, що йому дарують фамільну коштовність роду Блеків, що аж на ногах не міг стояти — так у нього трусилися коліна. Коли він нарешті спромігся ступити кілька кроків, вони підвели його до комірчини, простежили, як він надійно загортає медальйон у свої бруднющі ковдри, й запевнили, що, поки ельфа не буде, вони стерегтимуть коштовність як зіницю ока. Ельф по цьому двічі низько вклонився Гаррі й Ронові, і навіть якось кумедно дриґнув рукою в бік Герміони, що можна було розцінити як шанобливий жест — і роз'явився зі звичним голосним ляскотом.