Ввійшла в хату. Катерина Їй ноги умила Й полудновать посадила. Не пила й не їла Стара Ганна. «Катерино! Коли в нас неділя?» «Післязавтра». «Треба буде Акафіст найняти Миколаєві святому Й на часточку дати; Бо щось Марко забарився… Може, де в дорозі Занедужав, сохрань боже!» Й покапали сльози З старих очей замучених. Ледве-ледве встала Із-за стола. «Катерино! Не та вже я стала: Зледащіла, не здужаю І на ноги встати. Тяжко, Катре, умирати В чужій теплій хаті!»

Занедужала небога. Уже й причащали, Й маслосвятіє служили,- Ні, не помагало. Старий Трохим по надвір'ю, Мов убитий, ходить. Катерина ж з болящої І очей не зводить; Катерина коло неї І днює й ночує. А тим часом сичі вночі Недобре віщують На коморі. Болящая Щодень, щогодини, Ледве чути, питається: «Доню Катерино! Чи ще Марко не приїхав? Ох, якби я знала, Що діждуся, що побачу, То ще б підождала!»