За байраком байрак, А там степ та могила. Із могили козак Встає сивий, похилий. Встає сам уночі, Іде в степ, а йдучи Співа, сумно співає:

“Наносили землі Та й додому пішли, І ніхто не згадає. Нас тут триста, як скло! Товариства лягло! І земля не приймає. Як запродав гетьман У ярмо християн, Нас послав поганяти. По своїй по землі Свою кров розлили І зарізали брата. Крові брата впились І отут полягли У могилі заклятій”.

Та й замовк, зажуривсь І на спис похиливсь. Став на самій могилі, На Дніпро позирав, Тяжко плакав, ридав, Сині хвилі голосили. З-за Дніпра із села Руна гаєм гула, Треті півні співали. Провалився козак, Стрепенувся байрак, А могила застогнала.

[Між 17 квітня і 19 травня 1847, С.-Петербург]