Чи ми ще зійдемося знову Чи вже навіки розійшлись? І слово правди і любові В степи і дебрі рознесли! Нехай і так. Не наша мати, А довелося поважати. То воля господа. Годіть! Смирітеся, молітесь богу І згадуйте один другого. Свою Україну любіть, Любіть її… Бо время люте, В остатню тяжкую минуту За неї господа моліть.

[Між 19 і 30 травня 1847, С.-Петербург]

***

Не спалося, - а ніч, як море. (Хоч діялось не восени, Так у неволі.) До стіни Не заговориш ні про горе, Ні про младенческие сны. Верчуся, світу дожидаю, А за дверима про своє Солдатськеє нежитіє Два часовії розмовляють.