Василь Бережний

Модель слави

1

Гiлки тополi за вiкном схитнулися, певне, там закублилось птаство, i Максим Петрович поклав ручку на чистий аркуш, пiдпер голову рукою i деякий час бездумно дивився на дерево, на бiлястi клаптi неба, що просвiчували крiзь нього.

Останнiм часом вiн усе частiше i з якоюсь полегкiстю вiдкладав ручку. Ранiше цього з ним не траплялось, писав, не пiдводячи голови, цiлими годинами. Перевтома? Але ж iншi он у шiстдесят лiт бадьорi, працюють легко. Може, в тому й суть, що легко? Йому ж художнiй образ давався не просто, звести ажурнi вежi роману - то тяжкий, виснажливий, довгорiчний труд, що всотував енергiю мозку i серця. Те безперервне горiння живилося затаєною свiдомiстю: задля цiєї працi вiн i живе на Землi, це його iсторична мiсiя. Два романи трилогiї йому, безперечно, вдалися, хоча критика згадала про них лише мимохiдь. Та хiба вiн пише для критикiв? Кожен день приносить листи люди чекають, сподiваються... То голоси самого життя - хiба ж на них можна не вiдгукнутися?