Василь Бережний

Таємнича статуя

Михайло прокинувся дуже рано - ще навiть мама не встала. Прокинувся раптово, одразу, так, наче його хтось голкою вколов. Схопився, пiдбiг до розчиненого вiкна i вiдсунув штору.

В свiтанковому небi срiблився серп Мiсяця. Михайло обiперся об лутку. Вiн не помiчав, як виринає iз туману гай, що обступив їхнє селище, не чув радiсного щебету птахiв. Перед ним голубiв шовк неба i яскрiв Мiсяць. Хлопцевi навiть здалося, що тепер Мiсяць i свiтить якось iнакше, ну, сказати б, дужче, яскравiше.

З яким нетерпiнням ждав вiн цього ранку! Наче й не спав - так йому хотiлося, щоб скорiше минула нiч. Але земна куля зовсiм не зважає на хлопцевi бажання: обертається повiльно, так, як i завжди. I все-таки небо з кожною хвилиною блiднiшає, серп Мiсяця губить свою яскравiсть. Там, десь далеко за гаями i рiками, за мiстами i селами, розкинув бiлi крила свiтанок...