Ведмедик зненацька прокинувся у своєму барлогу, теплому й м’якому… У віконце зазирав місяць, було тихо й трішки страшно самому. І цікаво: що там назовні? чи не трапилося чогось?

А ще хотілося солодкого, а нічого не було. Навіть торішньої халви. Він з’їв її тієї ночі, коли над барлогом щось голосно брязнуло. Тоді він побоявся виходити. І тепер було цікаво: що ж це був за «брязь»? Може, прилетіли зелені ведмежата з Місяця? А він спав і все найцікавіше проҐавив. Чудеса ж трапляються щохвилини, по всій землі, і може, навіть на Місяці.

У двері постукали.

– Ти чого спиш, у нас тут таке діється!

Це була Білка. Чаю він їй не запропонував, бо чай теж закінчився, навіть холодний.