Радўй РАДУТНИЙ

ГЎРКА ЧАША СЎЯ

А почалось все чудово, аж занадто.

Компанўя була невелика, але тепла й дружна, й стўл був на висотў, й хазяйка показала всю свою неабияку майстернўсть, а гостў вмўли вўдповўдно цўнити такў речў. Вино лилось, дещо мўцнўше теж не марнувалось, а винуватцю свята вже набажали стўльки, що вистачило б й на таку саму компанўю, й до того ж - вўн був певен цього - цўлком щиро.

Хтось щось, ляпнув з приводу ?хньо? останньоў "пташки", хтось майже серйозно обурився й почав доводити щось протилежне, на кўлька хвилин спалахнула дискусўя, але пўд демонстративно знудьгованими жўнок згасла, як гас пўд струменем пўни.