Сафронов Юрий Павлович

П'ятнадцять хвилин на Марсi

Я був пiвроку у вiдрядженнi на пiвночi в таких мiсцях, куди листи йдуть дуже довго i новини, якi повiдомляються в них, стають за час, доки надiйдуть, давно минулими, забутими подiями. Нi, я не повiдомляв друзям своїх дальнiх адрес та й сам не часто писав про себе. Надивившись вдосталь на крижанi тороси, на пiвнiчнi сяйва, на курнi вулкани i на пiвнiчних оленiв, начинений по саму зав'язку новими враженнями, у пальтi з тюленячого хутра, в пижиковiй шапцi, з моржевим iклом у валiзi, я повернувся до Москви.

Менi було про що розповiсти своїм московським друзям, бiльшiсть з яких веселковi стожари полярних сяйв уявляли лишень з обгорток од морозива. Багато хто з них з повагою дивився на гладеньке з переливами тюленяче хутро мого пальта i жваво цiкавився цингою та проблемами освоєння суворого пiвнiчного краю. Менi це давало втiху. Я вiдчував себе джеклондонським героєм.

У недiлю настала черга зайти до приятеля-астронома Вiктора Подилова. Менi вiдчинила дверi його восьмирiчна дочка Аллочка.