Бурак Віра 11 сентября 2012.
«Планета Сенп» — захоплюючий фантастичний роман письменниці Алли Марковськоï. У космічному просторі існує безліч планет, які заселяють різноманітні форми життя. Авторка майстерно описує елементи життя і побуту, історичні факти та ієрархічну систему суспільства. При чому літературний світ твору сприймається читачем не як фантазія, а як альтернативна версія світобудови, у якій «наше сьогодення» знаходиться на примітивному рівні розвитку. Центральним персонажем роману є представник древньоï раси Волнів — воєначальний безсмертних — Гел. Основна сюжетна лінія — криза стосунків у сім'ï Гела, яка розгортається на фоні суспільних проблем і ускладнюється помилками минулого. Подіï розгортаються на віддаленій планеті Сенп, куди часто потрапляли ті хто пережив корабельну аварію чи напад космічних піратів. Внаслідок цього, на планеті утворилося своєрідне суспільство. Саме на Сенп потрапляє Гел зі своïм сином Айре та молодий безсмертний Керфі, який волею-неволею подорожував разом з ними і з часом став ïм хорошим другом. На шляху до корабля, який є єдиним засобом порятунку, мандрівники подорожують від осередку «печерних людей» до жителів «середньовічного суспільства» і далі до «епохи Відродження», які одночасно існують у цьому забутому далекому світі. Вони потрапляють у різні пригоди і виплутуються із них. У світі древньоï магіï, різних істот, вампірів та перевертнів живуть і звичайні люди, до тварин тут ставляться з особливою повагою, окремі з них наділені людським розумом та норовом. Представлено багато інших персонажів, зі своєрідними характерами і кожен з них має добре прописаний, довершений психологічний образ. Впродовж усього твору можна простежити розвиток і моральне зростання головних героïв. Цікавим є те, що поряд з технологіями міжгалактичного світу люди, які потрапили на Сенп живуть у таких формах суспільства, як первісна община і Середньовіччя. При чому рівень життя людей у них повністю відповідає представленим епохам. В авторському світі оригінальна, нова для читача географія, історія, фауна та флора. Талановито в деталях описані ремесла, традиціï та технологіï, якими володіють персонажі. Авторка створила чудовий світ пригод, оповитий добрим влучним гумором, наповнений тонким психологізмом та інтригою фантастичноï реальності. Бажаю всім читачам отримати таку ж масу позитивних вражень і солодкого задоволення від прочитання цього чудового роману.
1 часть
Подлетев к спутнику планеты Ргодкасон, пройдя купол силового поля, космический паром Р-734 совершил посадку на площадку 56 космодрома «Адэна».
Из-под днища парома выдвинулись посадочная платформа, мягко коснулась слегка светящейся, полупрозрачной, прочной плиты, гул двигателя затих и открылся трап. Капитан парома попрощался с пассажирами, пожелал им удачного дальнейшего полета. Пассажиры вставали с удобных кресел, собирали небольшие дорожные сумки, коробки и верхнюю одежду, переговаривались. Дети прыгали между рядами кресел, наслаждаясь легкостью пониженного тяготения, мешая взрослым.
Сквозь прозрачный купол силового поля над космодромом видны были далекие звезды, а над горизонтом, сверкая искрами метеоритов, едва заметно вилась сине-зеленая лента гравитационного потока.
Посреди космодрома отражалась в зеркале посадочного поля конструкция из стеклянных кубов — небольшое здание вокзала.
Пассажиров, прибывших на пароме Р-734, встретила миловидная беловолосая женщина в темно-синем приталенном комбинезоне работника порта. На комбинезоне было навешано множество золотых эмблем и значков, рассказывающих о ее должности, статусе и сроке работы. Женщина подняла руки, призывая к вниманию, и огласила новость:
2 часть
Гэл, Айрэ и Кэрфи двадцать пять дней спустя преодолели горную гряду.
Ночью с горы калтокиец видел огни какого-то поселения и на рассвете решил съездить туда, раздобыть какой-то еды. В последние десять дней они ели только мясо. Кэрфи и без еды смог бы выжить, так как бессмертный, а ребенку следовало-таки разнообразить питание, и овес у лошадей закончился.
Рыжий конь, как только увидел, что вокруг него ровное пространство, начал подпрыгивать, отбивать задом и вздыматься на дыбы, видимо, таким образом он выражал радость, что нескончаемые скалы закончились. Хотя странно, родился конь в горах, а гор не любил. Гэл и хотел бы разделить радость с конем, если бы не сидел в седле. Попытался успокоить и сдержать Огонька, потом ругался с ним, но все-таки сдался и позволил коню скакать, как тот сам хотел: вольно и быстро.
Хорошо здесь было, на этой незнакомой земле: ласковое «солнце», теплый ветер, наполненный запахом скошенной травы, прямая сбитая дорога, зеленые поля за горизонт и редкие островки небольших ветвистых деревьев. Вдалеке — темная линия леса. Гэл поддался мимолетному порыву, бросил повод и раскинул руки. Дорога стелилась под ноги рыжего коня желтой лентой, купол яркого неба в пятнах низких белых облаков плыл над головой, и было ощущение полета. Снова отросшие до лопаток волосы развевал ветер, чувство свободы переполняло легкие до крика. Но Огонек внезапно остановился, он увидел телегу. Беспечного всадника выбросило на шею коню. Ругаясь, он вернулся в седло.
Испуги Огонька непредсказуемы, непонятны, заподлисты — рыжий жеребец застыл столбом, рассматривая большую, крытую пологом телегу, которую тянул четверик разношерстных мощных лошадок с толстыми ногами, заросшими пушистыми щетками над копытами. Телега поравнялась с всадником, управлял ею смуглый толстяк в ярком жупане и шерстяной шапке с пером, под жупаном блестящая рубаха, ворот застегнут красными стеклянными пуговками. На ногах возницы добротные остроносые кожаные сапоги с каблуками.