Цей твір є фантазією автора. Подібність до реальних осіб або подій є випадковою.
i)
Сучасний свiт влаштовано так, що швидше за iнших у ньому помiчають тих, хто, перепрошую, псує повiтря, нiж тих, хто виглядає класично-книжковим взiрцем для маленьких хомо-сапiєнсiв, котрi час вiд часу приходять до батькiв iз фiлософiчним запитанням-задовбанням: що є поганим, а що - навпаки. Бiднi малюки, ще не вiдомо, кого їм доля послала за батькiв, i що цi скаженi люди можуть їм напатякати. Взяти, наприклад, моїх. Усе життя вони намагалися вкласти в мене все краще, тобто те, що вони вважали за краще, але водночас зовсiм не зважали на ту важливу обставину, що деякi iнгредiєнти змiшувати не рекомендується, iнакше вийде якась отрута. Не завжди хороше є стовiдсотково хорошим, i не завжди погане є стовiдсотково поганим. Однак завжди негативне дiставало незмiрно бiльше уваги, нiж позитивне. Воно яскравiше, драматургiчнiше. Що там казати: воно просто набагато цiкавiше!
Тому, повертаючись до моєї першої тези, я кажу абсолютно щиро й без зайвого кокетування: коли ти влучно смердиш, шансiв залишитися без уваги в тебе обмаль. Бо на сморiд не можна не звернути уваги. Сморiд може не вiдчути лише та людина, у якої проблеми з носом чи щось напхано в нiс. Я таких проблемоносих людей не дуже багато бачив. От спробуйте: випустiть iз дупи пару - вiдразу хтось вiдгукнеться. Можна не ворожити на кавi, щоб дiзнатися, що вам скажуть, але вже непомiченим ви не залишитеся.
На тих, хто завмер iз таємничою i, в принципi, нi на що не здатною посмiшкою Мони Лiзи, навряд чи звернуть увагу. Хiба, може, подивляться вздовж зi здивуванням: "Чого б то так щиритися?" У теперiшньому свiтi немає сенсу так усмiхатися, а якщо вже тобi так кортить, аж до сверблячки, саме посмiхатися, то посмiхайся нахабно й самовпевнено. Хоча не варто таке робити - зовсiм малий ефект впливу. Даремна трата часу. Ми не настiльки багатi, що можемо дозволити собi даремно витрачати час, навiть задля експерименту. Отже, тренуйтеся, пийте сиру воду та вживайте сирi помiдори на нiч, горох теж пiдiйде, а також тушкована капуста, потiм розривайте власне тiло вибухом, чужi нiздрi та вуха влучним бздiнням, i непомiченими ви не залишитеся. Бзднути у вiчнiсть, харкнути у вiчнiсть, залишити свiй власний слiд! Хай ненадовго, але власний, неповторний, помiтний. Стривай, вiчнiсть, розсунь свої колоноподiбнi ноги, i я увiйду в тебе!
Це думаю я, тим часом ворожачи на ксероксi. Якщо вiн зламається й засмокче папiрець на парнiй сторiнцi, я пiду додому вчасно, а якщо на непарнiй, то, вiрогiдно, буду стирчати тут до скону. "О, привiт. Знаєш, цей задовгий светр наближеного до рожевого кольору тобi дуже пасує", - кажу я Вiкторiї, котра проносить свої божественнi ноги повз мене. Взагалi-то я сподiвався, як тiльки прийшов працювати в це забуте Богом, але завжди контрольоване Дияволом мiсце, що в нас iз нею народяться нiжнi стосунки. Але вони не народилися. Хтось вiдмовився їх зачати. Втiм, мудрий Iгорко, один iз найперспективнiших сучих синiв iз моїх тутешнiх колег, ще тодi, коли в мене виникла думка причарувати Вiкторiю, сказав менi: "Пупа надiрвеш. Ти що думаєш, таким прагматичним жiнкам, як вона, потрiбнi такi собi просто симпатичнi хлопцi, як ти? Симпатичнi, але без посади i бабла? У неї там зволожується лише на босiв, керiвникiв та iнших керманичiв, а на таких, як ти, сухо, нiби в пустелi". Звiсно, зливи я не дочекався.
