Вірші, які вміщені у цій книжці, написала дев'ятирічна дівчинка Віка Івченко, ім'я якої, мабуть, уже відоме читачам із багатьох публікацій у республіканській та союзній періодиці, з виступів по телебаченню. Хочеться вірити, що зустріч з першою книгою юної поетеси принесе радість не лише одноліткам, але й дорослим, істинним шанувальникам поетичного слова.
Стихи, помещенные в этой книге, написала девятилетняя девочка Вика Ивченко, имя которой, наверно, уже известно читателям по многим публикациям в республиканской и союзной периодике, по выступлениям на радио и телевидении. Хочется верить, что встреча с первой книгой юной поэтессы принесет радость не только ее ровесникам, но и взрослым истинным ценителям художественного слова.
© Вика Ивченко, 1990
© Ольга Лысенко, иллюстрации, 1990
© Надія Кир'ян/Надежда Кырьян, предисловие и редактура
У грудні і після
Любий читачу!
Книжечка, яку ти тримаєш у руках, — звичайна і незвичайна водночас. Звичайна — бо твори, вміщені в ній, — не про дивовижний світ Африки чи Південної Америки, не про гостини у білих ведмедів на Північному полюсі. Ця книга — про маму, тата, про нашу сьогоденність.
Та й авторка нічим особливим не вирізняється: дев'ятирічна дівчинка, струнка, русявенька, невеличка, — такі є в кожному гурті дітлахів. Зросла Віка в Києві, у звичайній квартирі, де щоранку складала підручники в портфель і поспішала до школи. А що там роблять — ні для кого не таємниця.
І водночас ця збірочка — незвичайна. Погодьтеся, що це — рідкісний випадок, коли ми можемо вітати маленьку школярочку з випуском її поетичної книжки. Принаймні, у «Веселці», це — перший такий дебют.
А втім, принагідно згадаємо, що ще у сиву давнину на Україні в духовних семінаріях, а пізніше — й у світських школах вправи з віршування були обов'язковими, як і будь-які інші — з мови, арифметики тощо.
Багато зусиль доклав, щоб відновити цю традицію, наш видатний педагог В.О. Сухомлинський. Майже всі його учні писали художні твори: казки, оповідання, вірші. На жаль, послідовників у славетного вчителя ще дуже мало.
